ЖИТТЯ

– Ти мені, Валю, голову не мороч! На широку ногу гуляєте, а братові рідному у шматку хліба відмовляєш? – Дмитро Сергійович важко опустився на стілець у кухні. – Весілля вони затіяли! Племінниця і на таксі до РАЦСу доїде, не розвалиться

by

– Ти мені, Валю, голову не мороч! На широку ногу гуляєте, а братові рідному у шматку хліба відмовляєш? – Дмитро Сергійович важко опустився на стілець у кухні. – Весілля вони затіяли! Племінниця і на таксі до РАЦСу доїде, не розвалиться. Уляна завмерла у дверях. Її батько, Валентин Сергійович, стояв біля вікна. На його скронях за … Read more

– Ну куди ти поділася, кульгава?…Він пішов на звук, переступаючи через обгорілі колоди. – Мати Божа!.. Степан сів на землю. Ноги підкосилися не від старості – від побаченого.– Ти… що це? Ти їм, значить…, – він не міг підібрати слів.– Та не може бути…

by

Степан останні три роки жив так, ніби його вже не було. Після того, як його Нінка пішла із життя, а пішла вона тихо, уві сні, навіть не розбудивши його, він ніби застряг десь на межі життя. Вставав, топив піч, варив кашу… А навіщо? Незрозуміло. Село їх теж ішло з життя потихеньку. Після пожежі минулого року, … Read more

Чоловік поговорив по мобільному, поклав його і повідомив:

by

Чоловік поговорив по мобільному, поклав його і повідомив: — Елла, я дав добро. Дзвонив мій брат Валентин, до мами з іншого міста приїхала сестра. Ну і запитав, чи можна їм і тітку Люду з собою взяти до нас на дачу? — Так, звичайно, нехай везуть, шкода чи що? Однією людиною більше, однією менше, — відразу … Read more

Знаєш, Олено, я за сина боялася. Він у мене як той транзистор — перегорів колись і не хотів світитися. Дивлюся я на тебе… Ти жінка тепла. Велика, добра, справжня. У нас в роду всі жінки були міцні, на таких земля тримається. А худорляві — то для вітру. Ти мені головне скажи: ти мого сина не образиш? Бо він хоч і дорослий, а в душі все той же хлопчик з розбитим серцем. Олена розплакалася прямо за столом. Марія Степанівна підійшла, обняла її за масивні плечі й прошепотіла: — Ну, ну… Годі сирість розводити. Давай краще розказуй, як ти ті котлети робиш, Андрій казав, що вони у тебе хмаринки нагадують. Це було благословення. Андрій дивував Олену щодня

by

«Я більше ніколи не дозволю жодному чоловіку зіпсувати мені настрій, не те що життя», — саме цю фразу Олена повторювала собі щоранку, дивлячись у дзеркало, яке вже давно перестало бути її другом. У тридцять п’ять років вона відчувала себе так, ніби прожила всі дев’яносто. За плечима залишилися два шлюби, які висмоктали з неї всі соки, … Read more

– Дядю Митю, крутиться, з водою крутиться! І пере по-справжньому! – із захопленням закричала Надя. – Що тут у вас діється? – нечутно повернулася бабуся. – Все добре, – Дмитро сховав за спину іграшку. – Все добре, бабусю! – Надя заворожено подивилася на нього, а він їй підморгнув. – Ну, гаразд, я все зрозумів, поїхав я, тітко Таню.

by

– Миколо, ти вдома? Чого не відчиняєш? – Дмитро ще раз постукав у знайомі з дитинства обшарпані дерев’яні двері. Тут жив його друг. Діма щоліта приїжджав у село, де вже чекав його Колька. Давно вони вже не бачилися. І видно, багато що змінилося. За дверима почулися легкі кроки, і знову повисла тиша. – Колька, та … Read more

Того дня Ірі виповнилося 25 років, але для неї це був звичайний день: прання, прибирання, приготування їжі. Сергій, тверезий, але незадоволений, як завжди, чіплявся до всіляких дрібниць. – Настя, швидко забирайся звідси, – різко крикнув він дочці, яка гралася в коридорі. – Вічно під ногами крутишся! – Що ти там копаєшся? Їсти ми будемо сьогодні? Прибити тебе хочеться вже, а не їсти! – вичитував він Іру.

by

– Тільки б він не побачив, що я виношу речі! Тільки б не помітив, – Ірина, з побоюванням озираючись, поспішно складала одяг у сумки. – Мамо, колготки не одягаються! – нила її дочка. – Не хочу збиратися. – Настя, треба швидше, дитинко, – квапила її Іра. – А то тато скоро прийде! Почувши про швидке … Read more

— Паша, якщо тобі це все так треба — ти й метушися. А я нікого до себе в гості не запрошувала. У мене, між іншим, вихідний. Я планувала лежати і нічого не робити пів дня. — Ти що, Аліно, зустрінеш їх так? Він обвів рукою кімнату, де на кріслі висіли джинси, які сьогодні планово відправилися б в пральну машинку, а на підлозі валялися іграшки кота. — Саме так. Добре, що ти мене одразу зрозумів.

by

У мого чоловіка, Павла, є старша сестра Галина. Галя — це, безперечно, людина-свято. Вона любить галасливі компанії, великі застілля  з розмахом і веселощі. Але є у неї одна дивовижна особливість. Вона дуже не любить витрачати на все це свої гроші і бруднити свою власну квартиру. Раніше вона постійно напрошувалася до нас «на чай», який плавно … Read more

— Сергій, тут півтора кілограма м’яса було! Вона що, змогла за раз стільки з’їсти? І сир дорогий, який я на ювілей мамі берегла, теж «від стресу» допомагає? — Ти дріб’язкова стала, Оля. Сергій нарешті зволив повернути голову. Його обличчя було ображеним, як у дитини, у якої відібрали цукерку. — У сестри життя руйнується, чоловік-тиран вигнав, а ти шматок сиру шкодуєш. Все-таки рідна кров. Ольга повільно закрила холодильник. У грудях розливався знайомий тягар, а на шиї виступили червоні плями — вірна ознака стрибка тиску…

by

— Сергію, а чому у нас в холодильнику порожньо? Я ж позавчора три пакети з магазинів принесла. Там однієї буженини майже на тисячу було. Ольга стояла перед відчиненими дверцятами холодильника. Око у неї почало зрадницьки сіпатися. Сергій махнув рукою, дивлячись на телевізор, де йшли політичні дебати: — Оля, ну чого ти починаєш? Лариска заходила, засмутилася … Read more

– Галино Сергіївно, ви розумієте, що ваші свідчення можуть відправити вашого єдиного сина за ґрати на п’ять років? Ви впевнені, що хочете говорити?

by

– Галино Сергіївно, ви розумієте, що ваші свідчення можуть відправити вашого єдиного сина за ґрати на п’ять років? Ви впевнені, що хочете говорити? – Галино Сергіївно, ви розумієте, що ваші свідчення можуть відправити вашого єдиного сина за ґрати на п’ять років? Ви впевнені, що хочете говорити? Суддя, втомлена жінка з печаткою байдужості на обличчі, дивилася … Read more

– Віро, ти не повіриш! Я все-таки купила цю ділянку! – сказала Світлана Сергіївна дочці, зателефонувавши їй уранці.

by

– Віро, ти не повіриш! Я все-таки купила цю ділянку! – сказала Світлана Сергіївна дочці, зателефонувавши їй уранці. – Так?! Клас! Приймай вітання! Зрештою, твоя мрія здійснилася! – Віра була щиро рада за маму. Світлана Сергіївна вже кілька років мріяла про дачну ділянку. Як тільки вона вийшла на пенсію, одразу придивлялася до землі в садовому … Read more