Категорія: ЖИТТЯ

– Ось воно, твоє ставлення до мене! – Костя перейшов до головної зброї – маніпуляції. – Усі твої відмовки. Ну нічого, якщо тобі щось від мене знадобиться, хоч лампочку вкрутити, я тобі відповім.

Коментарі Вимкнено до – Ось воно, твоє ставлення до мене! – Костя перейшов до головної зброї – маніпуляції. – Усі твої відмовки. Ну нічого, якщо тобі щось від мене знадобиться, хоч лампочку вкрутити, я тобі відповім.

– Алісо! – пробурчав чоловік. – Знову весь день нічого не робила? Аліса, яка тільки-но розігнулася після восьми годин роботи…

-Сиротинко ти моя, худенька яка. Скільки тобі років? -Скоро вже дванадцять. -А на вигляд і десяти не даси. Бідна дитина… Вранці тітка Поля заявила. -Дівчинку я тобі не залишу. Тобі вона не потрібна, а твоїй бабі тим паче. Не буде їй життя

Коментарі Вимкнено до -Сиротинко ти моя, худенька яка. Скільки тобі років? -Скоро вже дванадцять. -А на вигляд і десяти не даси. Бідна дитина… Вранці тітка Поля заявила. -Дівчинку я тобі не залишу. Тобі вона не потрібна, а твоїй бабі тим паче. Не буде їй життя

Олена поралася по господарству. -Дочко, ти поросятам їсти дала? – почувся голос батька. -Дала… -А курям просо насипала? -Насипала… -Іди…

– Ех, мамо, мамо… Вона що не любить – на всю котушку, що обожнює – усією душею! Її не виправити

Коментарі Вимкнено до – Ех, мамо, мамо… Вона що не любить – на всю котушку, що обожнює – усією душею! Її не виправити

– Доню, у нас біда, – дзвонила Юлія Станіславівна до своєї старшої дочки Лізи. – Що сталося? – стривожилась та….

Вночі Ніна прокинулася. Крізь напівприкриті повіки побачила, що Олега немає поряд. Годинник на тумбочці показував третю годину ночі. Ніна дослухалася. З вітальні долинав приглушений голос чоловіка. Він розмовляв телефоном. Ніна встала з ліжка і навшпиньки підкралася до дверей. Обережно прочинила, щоб краще чути. – Гаразд, спробуємо ще тиждень. Але якщо все так і залишиться, доведеться закриватися. Та не знаю я, як Ніні сказати, що ти причепився

Коментарі Вимкнено до Вночі Ніна прокинулася. Крізь напівприкриті повіки побачила, що Олега немає поряд. Годинник на тумбочці показував третю годину ночі. Ніна дослухалася. З вітальні долинав приглушений голос чоловіка. Він розмовляв телефоном. Ніна встала з ліжка і навшпиньки підкралася до дверей. Обережно прочинила, щоб краще чути. – Гаразд, спробуємо ще тиждень. Але якщо все так і залишиться, доведеться закриватися. Та не знаю я, як Ніні сказати, що ти причепився

Ніна втомлено опустилася на диван і відкинула голову на спинку. День важкий був. На роботі навалилося стільки справ, що вона…

Наступні десять днів пройшли як у тумані. Марія та її команда працювали цілодобово. Студія перетворилася на справжній вулик. Тисячі тюльпанів — червоних, жовтих, білих, ніжно-рожевих — заповнили кожен вільний сантиметр простору. Аромат був таким густим, що здавалося, ніби весна вже остаточно перемогла зиму всередині цих стін. Марія сама їздила на розвантаження, сама пакувала букети, сама контролювала кожну доставку. Вона не відчувала втоми. Навпаки, кожна продана квітка давала їй нові сили. Це був не просто бізнес — це було повернення власної гідності. Світлана Василівна приходила щодня. Вона не допомагала складати букети — казала, що це не її талант, — але вона взяла на себе всю паперову роботу та спілкування з кур’єрами. Виявилося, що колишня бухгалтерка великого заводу в кризових ситуаціях працює як досконалий механізм. Павло більше не з’являвся

Коментарі Вимкнено до Наступні десять днів пройшли як у тумані. Марія та її команда працювали цілодобово. Студія перетворилася на справжній вулик. Тисячі тюльпанів — червоних, жовтих, білих, ніжно-рожевих — заповнили кожен вільний сантиметр простору. Аромат був таким густим, що здавалося, ніби весна вже остаточно перемогла зиму всередині цих стін. Марія сама їздила на розвантаження, сама пакувала букети, сама контролювала кожну доставку. Вона не відчувала втоми. Навпаки, кожна продана квітка давала їй нові сили. Це був не просто бізнес — це було повернення власної гідності. Світлана Василівна приходила щодня. Вона не допомагала складати букети — казала, що це не її талант, — але вона взяла на себе всю паперову роботу та спілкування з кур’єрами. Виявилося, що колишня бухгалтерка великого заводу в кризових ситуаціях працює як досконалий механізм. Павло більше не з’являвся

— Тобі краще віддати мені ключі добровільно, поки я не вирішила діяти по-іншому, — голос Марії тремтів, але в очах…

– Мамо, тобі вже 65. Треба йти до нотаріуса та хату переоформляти на спадок, – дорікала сестра у гостях

Коментарі Вимкнено до – Мамо, тобі вже 65. Треба йти до нотаріуса та хату переоформляти на спадок, – дорікала сестра у гостях

Тиждень тому в моєї мами було свято, 65 років. Вона не хотіла якось гучно то святкувати. Просто запросила у гості,…

Іван прийшов додому, зайшов на кухню, на столі його чекала вечеря. – Дивно, а де Ліля, – подумав чоловік. Він пройшов у спальню, дружина сиділа на підлозі і складала речі у сумку. – Ти кудись їдеш? – запитав Іван. – Мені дали направлення до обласного центру, на огляд. Є погані підозри, – раптом сказала Ліля. – В сенсі погані? – здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало. Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається

Коментарі Вимкнено до Іван прийшов додому, зайшов на кухню, на столі його чекала вечеря. – Дивно, а де Ліля, – подумав чоловік. Він пройшов у спальню, дружина сиділа на підлозі і складала речі у сумку. – Ти кудись їдеш? – запитав Іван. – Мені дали направлення до обласного центру, на огляд. Є погані підозри, – раптом сказала Ліля. – В сенсі погані? – здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало. Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається

Ось вже котрий день Іван не знаходив собі місця. Він дуже переживав за свою дружину Лілію, яка проходила обстеження у…

Ольга ще встигла повідомити матір, що чекає на дитину, а потім гірко плакала, обіймаючи чоловіка, і прощаючись з єдиною рідною людиною. Більше рідні в Олі не було. Батька її не стало, коли вона була маленькою, а мама Ольги була сиротою. Батьки Олега Олю прийняли одразу і без застережень. Поважна, добра, завжди готова допомогти, вона підкорила їхні серця своєю безпосередністю.

Коментарі Вимкнено до Ольга ще встигла повідомити матір, що чекає на дитину, а потім гірко плакала, обіймаючи чоловіка, і прощаючись з єдиною рідною людиною. Більше рідні в Олі не було. Батька її не стало, коли вона була маленькою, а мама Ольги була сиротою. Батьки Олега Олю прийняли одразу і без застережень. Поважна, добра, завжди готова допомогти, вона підкорила їхні серця своєю безпосередністю.

— Не буду я з нею жити, батьку! Не змусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер…

Ну що, де тут наш спадкоємець? — гаркнув він на всю кімнату. — О, столик вільний! Оце по-нашому! Він із розмаху поставив дві чарки прямо на поверхню пеленатора, відсунувши вбік чистеньку шапочку немовляти. Сват уже почав діставати пляшку, радісно крякаючи від передчуття. — Миколо Івановичу, — мій голос прозвучав настільки низько і твердо, що Богдан, який стояв у дверях, завмер. — Заберіть це негайно. Сват здивовано підняв брови. — Мар’яно, ти чого така офіційна? Свято ж! Треба за здоров’я онука… — За здоров’я онука треба, щоб у цій кімнаті було чисте повітря і тиша, — я зробила крок вперед. — Вийдіть звідси. Обидва. Я вийшла за ними на кухню. Надія Петрівна вже розкладала по тарілках голубці

Коментарі Вимкнено до Ну що, де тут наш спадкоємець? — гаркнув він на всю кімнату. — О, столик вільний! Оце по-нашому! Він із розмаху поставив дві чарки прямо на поверхню пеленатора, відсунувши вбік чистеньку шапочку немовляти. Сват уже почав діставати пляшку, радісно крякаючи від передчуття. — Миколо Івановичу, — мій голос прозвучав настільки низько і твердо, що Богдан, який стояв у дверях, завмер. — Заберіть це негайно. Сват здивовано підняв брови. — Мар’яно, ти чого така офіційна? Свято ж! Треба за здоров’я онука… — За здоров’я онука треба, щоб у цій кімнаті було чисте повітря і тиша, — я зробила крок вперед. — Вийдіть звідси. Обидва. Я вийшла за ними на кухню. Надія Петрівна вже розкладала по тарілках голубці

— Ти що, дитину рідній бабусі не покажеш? Ми ж не чужі люди, Софіє! — голос Надії Петрівни прорізав тишу…

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Коментарі Вимкнено до Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко….