Залицяльник (32 роки) запросив відзначити день народження його мами (57 років). Він сказав мені: «Мама сувора, будь готова». Вечір закінчився несподівано…

Коментарі Вимкнено до Залицяльник (32 роки) запросив відзначити день народження його мами (57 років). Він сказав мені: «Мама сувора, будь готова». Вечір закінчився несподівано…

 Ми з Ігорем зустрічалися всього пів року. Він із тих чоловіків, які завжди виглядають зібрано: костюми, випрасувані сорочки, вічна зайнятість…

— Що значить знайдемо? Мамо, це наша квартира. Ти ж сама подарувала. — Ой, Павлику, не будь дитиною. Яка різниця, хто де живе? Ви сім’я, повинні допомагати один одному. — Ти знав, — раптом зрозуміла Марина. — Ти знав, що вона збирається це зробити. — Марино, я… Я думав, мама передумає. Я просив її почекати, поговорити з тобою спочатку…

Коментарі Вимкнено до — Що значить знайдемо? Мамо, це наша квартира. Ти ж сама подарувала. — Ой, Павлику, не будь дитиною. Яка різниця, хто де живе? Ви сім’я, повинні допомагати один одному. — Ти знав, — раптом зрозуміла Марина. — Ти знав, що вона збирається це зробити. — Марино, я… Я думав, мама передумає. Я просив її почекати, поговорити з тобою спочатку…

— Що значить знайдемо? Мамо, це наша квартира. Ти ж сама подарувала. — Ой, Павлику, не будь дитиною. Яка різниця,…

— Маріє, біда! Все пропало! — Степан влетів на кухню з блідим обличчям, стискаючи в руках стару залізну банку з-під полтавських цукерок.

Коментарі Вимкнено до — Маріє, біда! Все пропало! — Степан влетів на кухню з блідим обличчям, стискаючи в руках стару залізну банку з-під полтавських цукерок.

Червневий вечір у Миргороді видався лагідним. Сонце повільно котилося за обрій, забарвлюючи білі стіни хати Степана та Марії в ніжно-рожевий…

– Подивися на себе – роз’їжджаєш на машині, напевно багата стала! Поверни нам гроші, які ми на тебе витратили, коли ти жила у нашому будинку! – Зажадала колишня свекруха

Коментарі Вимкнено до – Подивися на себе – роз’їжджаєш на машині, напевно багата стала! Поверни нам гроші, які ми на тебе витратили, коли ти жила у нашому будинку! – Зажадала колишня свекруха

Того дня я була дуже зайнята і поспішала закінчити всі справи. Однак надійшло прохання заїхати ще в одне місце по…

— Не вмикай світло, — Не потрібно порушувати «романтику».— «Романтику»? — заінтриговано запитала Дарина. Хіба я неможу порадувати кохану дружину?..Дарина і Максим були одружені 5 років. До цього дня чоловік жодного разу не влаштовував романтичних вечорів… Але це були ще квіточки…Я ще не знала з ким жила скільки років..

Коментарі Вимкнено до — Не вмикай світло, — Не потрібно порушувати «романтику».— «Романтику»? — заінтриговано запитала Дарина. Хіба я неможу порадувати кохану дружину?..Дарина і Максим були одружені 5 років. До цього дня чоловік жодного разу не влаштовував романтичних вечорів… Але це були ще квіточки…Я ще не знала з ким жила скільки років..

— Максим? Ти вдома? — У темряві Дарина потягнулася до вимикача, але раптом хтось доторкнувся до її руки. — Не…

Ти чула це? — звернувся він до дружини, мабуть, не помітивши, що зв’язок триває. — Знову цей «господар» кличе на свої руїни. — Ой, не кажи, — підхопила Вікторія, і в її голосі було стільки зневаги, що мені стало холодно. — Ця їхня дача… Там же соромно навіть фотографію зробити. Все якесь занедбане, старе, прибудова та ледь тримається, напевно, скоро завалиться їм на голови. — Та Бог з нею, з дачею, — засміявся Сашко. — Ти уяви, як ми там знову будемо в цьому хаосі. У них же дітей — цілий дитячий садок! Навіщо стільки було заводити, якщо вони з ними ладу дати не можуть? Один кричить, інший плаче, а батьки бігають навколо як заведені. Ніякої відповідальності. Це просто смішно — дорослі люди, а живуть як студенти-переростки. — Слухай, — Вікторія явно щось підраховувала, — давай візьмемо щось найдешевше. Ну, знаєш, те печиво з розпродажу, що в пакеті в кутку лежало. І напої якісь прості. Все одно вони не розберуться, а м’ясо вони самі куплять, ми там просто наїмося задарма. Навіщо витрачатися

Коментарі Вимкнено до Ти чула це? — звернувся він до дружини, мабуть, не помітивши, що зв’язок триває. — Знову цей «господар» кличе на свої руїни. — Ой, не кажи, — підхопила Вікторія, і в її голосі було стільки зневаги, що мені стало холодно. — Ця їхня дача… Там же соромно навіть фотографію зробити. Все якесь занедбане, старе, прибудова та ледь тримається, напевно, скоро завалиться їм на голови. — Та Бог з нею, з дачею, — засміявся Сашко. — Ти уяви, як ми там знову будемо в цьому хаосі. У них же дітей — цілий дитячий садок! Навіщо стільки було заводити, якщо вони з ними ладу дати не можуть? Один кричить, інший плаче, а батьки бігають навколо як заведені. Ніякої відповідальності. Це просто смішно — дорослі люди, а живуть як студенти-переростки. — Слухай, — Вікторія явно щось підраховувала, — давай візьмемо щось найдешевше. Ну, знаєш, те печиво з розпродажу, що в пакеті в кутку лежало. І напої якісь прості. Все одно вони не розберуться, а м’ясо вони самі куплять, ми там просто наїмося задарма. Навіщо витрачатися

Кажуть, що справжній друг — це той, хто вийде за тебе в вогонь, а насправді іноді достатньо просто випадково не…

– Ми розраховували на розуміння, а тут у вас егоїзм процвітає

Коментарі Вимкнено до – Ми розраховували на розуміння, а тут у вас егоїзм процвітає

Від дідуся Вірі дісталася добра спадщина, якщо можна було так сказати. – У тебе, сину, є все. Вашій сім’ї достатньо,…

– Дякую звичайно за пиріг, тільки я теж з ранку пиріжки затіяла, – усміхається старенька забираючи шматок пирога, – Ну зайвим не буде. Внучок з’їсть. Та й ти візьми пиріжків, і мамі, і собі. Бери Настя, пригощайся. – Дякую, бабо Катю, – бере дівчина з блюда пиріжок, – А про якого онука ви говорили?

Коментарі Вимкнено до – Дякую звичайно за пиріг, тільки я теж з ранку пиріжки затіяла, – усміхається старенька забираючи шматок пирога, – Ну зайвим не буде. Внучок з’їсть. Та й ти візьми пиріжків, і мамі, і собі. Бери Настя, пригощайся. – Дякую, бабо Катю, – бере дівчина з блюда пиріжок, – А про якого онука ви говорили?

Баба Катя сьогодні з ранку пече пиріжки з капустою, муркочучи щось собі під ніс. Ну а чого не муркотіти –…

– Борю, твоя мама не знає слова «тимчасово», – похмуро відповіла тоді Неля. – Вона знає слово “назавжди”. – Не перебільшуй. Вона тебе любить. По-своєму, звісно. І ось, через місяць життя під одним дахом, Неля зрозуміла, що «любов» Інни Русланівни виявляється у методичному її знищенні.

Коментарі Вимкнено до – Борю, твоя мама не знає слова «тимчасово», – похмуро відповіла тоді Неля. – Вона знає слово “назавжди”. – Не перебільшуй. Вона тебе любить. По-своєму, звісно. І ось, через місяць життя під одним дахом, Неля зрозуміла, що «любов» Інни Русланівни виявляється у методичному її знищенні.

– Перепросити? – тихо спитала вона. – Знаєш що, Борю… Перепрошуй сам. А я піду збирати речі. – Та куди…