– Зрозумій, Іро, – промовляв чоловік, пакуючи валізи три місяці тому. – Я у самому соку. Я чоловік у розквіті сил. А ми з тобою перетворилися на сусідів. Я впевнений, що знайду жінку, яка дивитиметься на мене з захопленням, а не пил.ятииме за невинесене сміття.

Коментарі Вимкнено до – Зрозумій, Іро, – промовляв чоловік, пакуючи валізи три місяці тому. – Я у самому соку. Я чоловік у розквіті сил. А ми з тобою перетворилися на сусідів. Я впевнений, що знайду жінку, яка дивитиметься на мене з захопленням, а не пил.ятииме за невинесене сміття.

Розлучення було його ідеєю. Гучною, пафосною, з претензією на драматичну постановку. У свої тридцять дев’ять Сергій раптово вирішив, що він…

Забув Сергійко, що в цю гру можна грати удвох. Тож нехай тепер отримує на свято гель для душу! Ну і що з того, що запах не дуже? Головне ж — увага! — Тобі що, важко було щось нормальне вибрати?! Почувши власну ж «відповідь», Сергій склав два і два і почав істерити ще дужче

Коментарі Вимкнено до Забув Сергійко, що в цю гру можна грати удвох. Тож нехай тепер отримує на свято гель для душу! Ну і що з того, що запах не дуже? Головне ж — увага! — Тобі що, важко було щось нормальне вибрати?! Почувши власну ж «відповідь», Сергій склав два і два і почав істерити ще дужче

— Лідо, я щось не зрозумів, а що це в тебе за вираз обличчя? — гості вже розійшлися по домівках,…

— Валю, ти тільки уяви! Ідеальне повітря, ліс поруч, власна свердловина. Двоповерховий цегляний будиночок, де можна жити цілий рік! Ми з Мішкою і Лідою вже все перевірили і прийняли рішення. Батькам на 35-ту річницю весілля ми даруємо дачу! Круто я придумав, скажи? Чого мовчиш, радіти треба!

Коментарі Вимкнено до — Валю, ти тільки уяви! Ідеальне повітря, ліс поруч, власна свердловина. Двоповерховий цегляний будиночок, де можна жити цілий рік! Ми з Мішкою і Лідою вже все перевірили і прийняли рішення. Батькам на 35-ту річницю весілля ми даруємо дачу! Круто я придумав, скажи? Чого мовчиш, радіти треба!

— Валю, ти тільки уяви! Ідеальне повітря, ліс поруч, власна свердловина. Двоповерховий цегляний будиночок, де можна жити цілий рік! Ми…

— Сергію, скажи своїй дружині, хай не чіпає ці шпалери!

Коментарі Вимкнено до — Сергію, скажи своїй дружині, хай не чіпає ці шпалери!

— Сергію, скажи своїй дружині, хай не чіпає ці шпалери! Вони дешеві, як у під’їзді. Я знайду нормальних майстрів, а…

Можливо, у вашому житті теж був такий «конверт», який змінив усе?»

Коментарі Вимкнено до Можливо, у вашому житті теж був такий «конверт», який змінив усе?»

Весілля було наче з картинки у журналі. Тераса заміського комплексу під Києвом, прикрашена білосніжними гортензіями та свіжою зеленню, мій Андрій…

Наречена (29 років) поїхала на «дівич-вечір» до Туреччини. А коли повернулася «дівич-вечір»чекав мене вдома.. я побачив повідомлення в її телефоні: «ніч була незабутньою».Тут я нестримався… довелося піти тієї ж миті..

Коментарі Вимкнено до Наречена (29 років) поїхала на «дівич-вечір» до Туреччини. А коли повернулася «дівич-вечір»чекав мене вдома.. я побачив повідомлення в її телефоні: «ніч була незабутньою».Тут я нестримався… довелося піти тієї ж миті..

Мені тридцять три роки. Зі Світланою ми зустрічалися чотири роки, їй зараз двадцять дев’ять. Весілля призначили на жовтень: ресторан уже…

Пофарбований?! Нічого не розумію. Питання напрошувалося само собою. Хто? Може, приїжджала мама? Підійшла, торкнулася одним пальцем до дошки, на ній залишився слід зеленої фарби. Це не мама, фарба нанесена зовсім недавно. Нічого не розумію. На сусідній дачі серед малини промайнула хустка сусідки баби Каті. Пройшовши вузькими доріжками свого городу, я наблизилася до сусідського паркану і покликала

Коментарі Вимкнено до Пофарбований?! Нічого не розумію. Питання напрошувалося само собою. Хто? Може, приїжджала мама? Підійшла, торкнулася одним пальцем до дошки, на ній залишився слід зеленої фарби. Це не мама, фарба нанесена зовсім недавно. Нічого не розумію. На сусідній дачі серед малини промайнула хустка сусідки баби Каті. Пройшовши вузькими доріжками свого городу, я наблизилася до сусідського паркану і покликала

– Господи, мені тридцять вісім років, живу одна. Замовкнувши на мить, Надія з тугою в очах повернулася до вікна. Знову…

Ну що ти за дитина така капризна! — замість заспокоєння почулося роздратування. — Навіщо ти сюди лізеш? Тобі що, місця мало? Вікторія почала грубо вивертати голову дитини, щоб витягнути її з щілини. Оленка кричала від болю та переляку. — Не крутися! Тільки проблеми створюєш, — продовжувала мати, навіть не намагаючись змінити тон на ласкавіший. Нарешті дівчинка була на волі. Але замість того, щоб притиснути доньку до серця, Вікторія взяла її за лікоть і потягнула до пісочниці. Хлопець у машині нарешті вимкнув музику і поїхав, навіть не зрозумівши, яка драма розігралася поруч. Настала тиша, яку порушувало лише тяжке дихання Оленки. — Зараз я тебе віддам тому дядькові, що поїхав! — раптом випалила Вікторія. — Він тебе забере, і будеш знати, як не слухатися маму. Оленка впала на коліна прямо в пил. Вона обхопила мамині ноги і почала благати: — Мамо, ні! Мамо, не треба! Я буду слухняна! Це було нестерпно чути. Дитина просила вибачення за те, що їй було самотньо і страшно. Вона просила не віддавати її чужій людині, бо для неї навіть така байдужа мама — це весь світ

Коментарі Вимкнено до Ну що ти за дитина така капризна! — замість заспокоєння почулося роздратування. — Навіщо ти сюди лізеш? Тобі що, місця мало? Вікторія почала грубо вивертати голову дитини, щоб витягнути її з щілини. Оленка кричала від болю та переляку. — Не крутися! Тільки проблеми створюєш, — продовжувала мати, навіть не намагаючись змінити тон на ласкавіший. Нарешті дівчинка була на волі. Але замість того, щоб притиснути доньку до серця, Вікторія взяла її за лікоть і потягнула до пісочниці. Хлопець у машині нарешті вимкнув музику і поїхав, навіть не зрозумівши, яка драма розігралася поруч. Настала тиша, яку порушувало лише тяжке дихання Оленки. — Зараз я тебе віддам тому дядькові, що поїхав! — раптом випалила Вікторія. — Він тебе забере, і будеш знати, як не слухатися маму. Оленка впала на коліна прямо в пил. Вона обхопила мамині ноги і почала благати: — Мамо, ні! Мамо, не треба! Я буду слухняна! Це було нестерпно чути. Дитина просила вибачення за те, що їй було самотньо і страшно. Вона просила не віддавати її чужій людині, бо для неї навіть така байдужа мама — це весь світ

Чи часто ми замислюємося, що відчуває маленька людина, чий весь світ стискається до розмірів маминої посмішки, коли замість цієї посмішки…

– Послухай, – спокійно сказав він, – я давно хотів тобі сказати… Ми з тобою стали… ну, чужими. Як сусіди. А з Аліною у мене все по-справжньому! Я її люблю

Коментарі Вимкнено до – Послухай, – спокійно сказав він, – я давно хотів тобі сказати… Ми з тобою стали… ну, чужими. Як сусіди. А з Аліною у мене все по-справжньому! Я її люблю

– Ти б хоч брови вищипала, чи що… – сказав чоловік. – Дивитись на тебе страшно. – Що-що? – Перепитала…

— І зефір твій добрий, — баба Катя жувала тими зубами, що лишилися, прислухаючись до незвичного смаку. — М’який такий, наче вата. І на смак… теж як вата. — Це дуже якісний зефір, мамо! Дієтичний, майже без цукру. — Отож-бо я й чую, що вата. — Ох… Звикли ви тут у селі до свого солодющого варення, от вам усе тепер ватою здається. А цукор же такий шкідливий, особливо в твоєму віці

Коментарі Вимкнено до — І зефір твій добрий, — баба Катя жувала тими зубами, що лишилися, прислухаючись до незвичного смаку. — М’який такий, наче вата. І на смак… теж як вата. — Це дуже якісний зефір, мамо! Дієтичний, майже без цукру. — Отож-бо я й чую, що вата. — Ох… Звикли ви тут у селі до свого солодющого варення, от вам усе тепер ватою здається. А цукор же такий шкідливий, особливо в твоєму віці

— Це що ти мені… знову якийсь подарунок привезла? Та навіщо? Кажу ж тобі, кажу — не витрачай на мене…