Наталя милувалася чудовим видом зі свого вікна своєї двокімнатної квартири в Києві. Три роки тому, ще до свого заміжжя, вона вклала всі свої заощадження у цю нерухомість, адже розуміла, що від неї залежить майбутнє її.

Працюючи ще у великій компанії, дівчина відкладала кожну копійку, відмовляючи собі у всьому.

Але тепер, стоячи біля величезного панорамного вікна і дивлячись на вогні вечірнього міста, Наталя відчувала велику гордість – вона добилася всього цього сама.

– Миколо, давай запросимо до себе друзів на вихідні, ти ж не проти? – Наталя обернулася до свого чоловіка, який похмуро розкладав на столі якісь папери. – Можемо влаштувати наше улюблене барбекю на балконі. Пам’ятаєш, як добре ми з друзями посиділи минулого разу? відпочили, так добре поспілкувалися.

– Вибач, люба, але ці вихідні не вийде мені, – Микола якось дивно зам’явся, намагався не підводити очей на дружину. – Мені просто дуже потрібно з’їздити до своїх батьків, у Романа там якісь проблеми.

– Знову? Знову одне і теж, – Наталя важко зітхнула, сідаючи у своє улюблене крісло. – Що вже цього разу таке сталося? Тільки не кажи, прошу, що він знову вліз у борги і через це має тепер неприємності.

– Ні, все серйозніше. Вони з Уляною вирішили переїхати до Києва. Кажуть, у їхньому місті зовсім немає нормальної роботи. Та й дітям потрібна хороша освіта, а там і не бачити такої. Ти ж знаєш, у них Мар’янка наступного року до першого класу йде, а Іванко – у п’ятий переходить.

Наталя дуже уважно подивилася на свого чоловіка. За три роки шлюбу вона навчилася розуміти, коли Микола їй щось недомовляє, ніби говорить правду, але не всю.

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться.

– Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

У цей момент задзвонив в Миколи телефон. На екрані висвітлилося “Мама”.

Чоловік аж ніби здригнувся, взяв його і відразу вийшов на балкон.

– Так, мамо. Ні, ще не говорив про це. Звичайно, розумію, що потрібно якнайшвидше, – долинали до Наталі деякі слова з розмови цієї.

Наталя пройшла на кухню і увімкнула чайник, намагаючись вгамувати наростаюче роздратування, бо вже починала розуміти в чому справа і до чого йде. Вона дуже добре знала, що за цим піде.

Свекруха її жінка хитра завжди була, тому й зараз придумала щось “геніальне”.

А вже ввечері пролунав дзвінок у двері. На порозі, як і очікувалося, стояла Тамара Олексіївна – ефектна та доглянута жінка з ідеальною зачіскою. Свекруха завжди виглядала так, ніби щойно вийшла з дорогого салону краси і йде на важливу зустріч.

– Люба моя невісточка! – мати Миколи зробила крок у квартиру і Наталя почула від неї різкий запах парфум. – Як поживаєш ти сама? Все гарнішаєш на очах!

Наталя подумки посміхнулася – свекруха ставала дуже доброю лише тоді тільки, коли їй щось було потрібне.

– Доброго вечора, Тамаро Олексіївно, – Наталя відступила убік. – Проходьте, проходьте.

– Миколо, синку, – мати повернулася до свого сина, – сходи у магазин за чимось смачненьким до чаю. Ми тут із Наталочкою поговоримо по-жіночому.

Як тільки за Миколою зачинилися вхідні двері, обличчя його матері дуже змінилося. Зникла вдавана посмішка, погляд став серйозним і вже не таким добрим.

– Ну що, невісточко моя мила та люба, довго робитимеш вигляд, що не розумієш, про що мова буде йти?

– Про що ви, Тамаро Олексіївно? – Наталя присіла на краєчок дивана, готуючись до неприємної розмови.

– Про тимчасову прописку для нашого Романа та його родини, звичайно, – свекруха пройшлася по кімнаті, прискіпливо оглядаючи усю обстановку в квартирі невістки. – Невже ти собі думаєш, що можеш просто відмовити ось так найближчим родичам чоловіка?

– Давайте вже відверто говоріть в чім справа.

– От і давай відверто! – перебила свекруха. – Ти живеш у достатку, маєш дах над головою, все добре у вас. А в Романа двоє дітей, яким треба вчитися. Ти бачила в якій квартирі вони зараз живуть? До якої школи там ходити? Невже тобі не шкода малих дітей?

Наталя дуже здивована була:

– До чого тут жалість? Тимчасова реєстрація у своєму домі чужої людини – це серйозний юридичний крок. Ви ж розумієте, що можуть бути потім наслідки якісь. Для чого мені ці проблеми?

– О, ось воно що! – Незадоволено буркнула свекруха. – Виходить, нам не довіряєш ти зовсім? Думаєш, ми на твою дорогоцінну квартиру придивилися?

Наталя на це просто промовчала. У голові просто у неї крутилася історія подруги, яка мала необережність прописати у себе власних родичів “тимчасово”, як тоді це підносилося.

Вже п’ять тепер п’ять років вона все ніяк не може їх тепер виписати, не вдається це зробити зовсім.

– Що мовчиш, не кажеш нічого? – Мати спокійно сіла поряд на диван. – Думаєш, ми вже такі непорядні люди? Я ж матір твого чоловіка, бабуся твоїх майбутніх дітей.

– Але ж це зовсім справа не в довірі. Це є юридичне питання і воно поки не зрозуміле для мене, я не хочу так ризикувати, от і все.

– Ой, та залиш всі ці розумні слова! – свекруха сердито махнула рукою. – Які юридичні питання між рідними людьми можуть бути? Роман – брат рідний твого чоловіка, це якби була твоя рідна сестра. Він має дітей, яким потрібно добре навчатися.

В той час, у передпокої клацнув замок – Микола повернувся з тортом.

– Про що розмовляєте тут без мене? – запитав він, проходячи відразу на кухню.

– Та ось, намагаюся пояснити твоїй дружині, що таке справжні сімейні цінності, – незадоволено сказала мати. – А вона все про якісь юридичні тонкощі мені пояснює.

Микола відразу вийшов із кухні, витираючи руки рушником:

– Наталю, може, все-таки подумаємо добре над цим? Це ж ненадовго.

– А ти певен? – Наталя пильно подивилася на свого чоловіка. – Чи готовий ти гарантувати, що через пів року вони з’їдуть з моєї квартири і випишуться?

– Звичайно, з’їдуть! – Втрутилася в розмову мати. – От тільки дітей у школу влаштують, роботу нормальну знайдуть і оселяться десь близько біля вас, це ж все тимчасово.

– Тобто конкретних термінів немає і я маю вірити обіцянкам простим, – підсумувала Наталя. – А як не знайдуть вони роботу нормальну? Якщо не зможуть винайняти квартиру?

– Боже, та що ти за людина така? – обурилася цим словам свекруха. – У людей неприємностей зараз купа, а ти вважаєш, що я зараз маю тобі щось обіцяти тут!

– Ви так говорите, наче це все так просто. Наразі тимчасова реєстрація дає багато прав. Зараз пропишу чужу мені людину, ще й дітей малих тут, а потім і проблем не оберуся з ними усіма.

– Миколо! – мати повернулася до сина. – Скажи вже сам їй! Це ж твій рідний брат, рідна людина!

Микола перевів розгублений погляд із матері на дружину:

– Наталю, можливо, все-таки знайдемо якийсь компроміс? Мама права, не можна залишати рідних у біді.

– Я нікого не залишаю. Але й ризикувати квартирою зовсім не збираюся.

– Якою квартирою ти ризикуєш? – не могла заспокоїтися мати. – Подумаєш, хороми якісь! Дві кімнати у спальному районі! А туди ж ризикувати вона боїться?

– Мамо, не починай, прошу тебе, – спробував вже заспокоїти її Микола.

– Ні, я вже почну, бо не доходить! – свекруха вже рішуче взялася за невістку. – Я мовчала, коли ти одружився невідомо з ким. Мовчала, коли ви відмовились жити з нами. Але зараз мова про твого рідного брата, який зараз в ситуації скрутній!

– До чого зараз тут “невідомо хто”? – тихо спитала Наталя. – Я щось не так зробила чи образила когось?

– Ти? – мати недобре посміхнулася. – Ти завжди все не так робиш! Замість того, щоб сім’ю створювати, мати дітей – ти зараз тільки про свою вигоду думаєш. Квартира її, бачите, ризикує вона! А хто тобі ремонт робив? Хто меблі купував сюди?

– Ми разом із Миколою все робили на спільні гроші.

– Спільні? – мати знову посміхнулася. – А, можливо, нагадати, скільки заробляє мій син? І скільки ти? То ж небо і земля.

– Мамо! – Микола вже підвищив голос. – Досить вже!

– Ні, не досить! Нехай знає своє місце, адже це ніколи не скінчиться! – Свекруха вже не стримувалася. – Я не для того ростила сина, щоб якась особа командувала в сім’ї!

– Тамаро Олексіївно, – Наталя підвелася. – Думаю, нам усім зараз вже просто потрібно заспокоїтись. Давайте продовжимо розмову іншим разом і іншим тоном, бо це вже мені зовсім не подобається.

– Не буде іншого разу! – відмовилася свекруха. – Або ти зараз же погоджуєшся допомогти сім’ї чоловіка, або, – вона багатозначно замовкла.

– Або що буде? – Запитала Наталя.

– Або нехай Микола вже сам обирає – ти чи його сім’я.

– Мамо! – Микола вже серйозніше почав. – Ну що ти таке кажеш?

– А що? Нехай вирішуй, сину, бо далі так тривати не може! – Тамара Олексіївна схопила свою сумку. – Даю вам час до завтра. Чи реєструєте Романа з сім’єю, чи буде.

Закінчувати речення вона не стала, просто грюкнула дверима.

У квартирі запанувала важка тиша. Микола нервово ходив кімнатою, Наталя стояла біля вікна.

– Ну і що ми тепер робитимемо? – нарешті запитав чоловік.

– А що тут робити? – Наталя обернулася до свого чоловіка. – Вирішуй.

– Що вирішувати мені?

– Вибирай – я чи сім’я. Як твоя мама нам сказала.

– Наталю, ну навіщо ти кажеш так? – Микола стомлено взявся за голову. – Давай все це спокійно обговоримо.

– А що обговорювати? Твоя мати нещодавно прямо текстом поставила умову саме тобі.

У цей момент у Миколи задзвенів телефон – дзвонив Роман

– Ну, що, поговорили? – голос Романа чути було дуже гучно. – Ця твоя погодилася?

– Романе, не починай, – тихо сказав Микола. – Давай завтра з тобою все обговоримо.

– Що завтра? Мені вже дітей у школу влаштовувати треба! – закричав Роман. – Квартира орендована, господиня вже натякає, що підвищуватиме ціну нам наступного місяця. А твоя дружина через якийсь папірець вирішити не може важливе питання!

Наталя мовчки дивилася у вікно. За три роки шлюбу вона вперше бачила сім’ю чоловіка у такому світлі. Раніше всі їхні дивацтва та претензії свекрухи можна було списати на надмірну турботу, але ж не тепер.

Наступного дня почалося справжнє пекло. Телефон Наталі не замовкав від дзвінків родичів. Кожен вважав за свій обов’язок висловитися.

– Миколо, це вже геть обурливо! – сердито говории родичі Миколи. – Як можна бути такою черствою? У Романа ж діти!

– От в наш час часу такого не було, – підтакувала двоюрідна тітка Марія. – Сім’я це святе!

Надвечір Наталі вже подзвонила Люба, дружина Романа:

– Слухай, Наталко. Я все розумію – твоя квартира, твої правила. Але ж ми не чужі вам зовсім люди! Невже ти думаєш, що ми можемо так недобре з тобою вчинити і ти вже так не довіряєш нам?

– Любо, справа зовсім не в довірі, – втомлено відповіла Наталя. – Просто є закони, а вони тоді будуть вже не на моїй стороні, в разі чого.

– Та байдуже до цього, що ти кажеш! – Не стримувала вже себе Люба. – Ти просто черства дуже до людей.

За тиждень Наталя випадково зустріла Романа з Любою у супермаркеті. Вони демонстративно відвернулися, вдаючи, що не помітили її. Люба щось прошепотіла сердито дітям, і ті теж відвернулися від тітки Наталки, з якою раніше так любили грати і до якої щебетали постійно.

– Ось до чого ти все довела, – сказав увечері Микола дружині. – Навіть діти від нас відвертаються тепер.

– Я довела до всього цього? – Наталя гірко посміхнулася. – Можливо, це твоя мати налаштовує проти нас усіх рідних твоїх?

– Проти тебе усі налаштовані самі, – поправив Микола. – До мене родина ставиться добре. Мама просто не розуміє, чому я вибрав таку дружину.

– А ти сам розумієш чому ти мене обрав?

Микола у відповідь просто промовчав.

За місяць вони зустрілися з свекрухою у невеличкому кафе – вирішили поговорити на нейтральній території.

– Значить так, що я хочу сказати, – почала свекруха, навіть не привітавшись. – Я все вирішила сама. Якщо ти така принципова, ми більше не турбуватимемо тебе своїми проханнями про допомогу рідній людині. Роман знайшов інший вихід – вони продають квартиру у своєму місті та переїжджають до мене. А ти тепер радуйся, що відстояла свої дорогоцінні квадратні метри і залишила людей в біді. Тепер ти для мене не існуєш. І на сімейні свята можеш не приходити до нас ніколи.

– А Микола? – тихо запитала Наталя.

– А Микола нехай вибирає – чи він залишається із сім’єю, чи з тією, яка цю його сім’ю зруйнувала.

Увечері того ж дня Микола вже зібрав свої речі:

– Вибач, Наталю. Але я не можу просто бути між вами. Мама права – сім’я є сім’я, це рідні люди.

– А я що, виходить? Я твоя не сім’я?

– Ти – це інше, ти не зрозумієш, – Микола відвів очі. – Ти сама все зруйнувала своєю впертістю. невже так складно було допомогти?

Коли за ним зачинилися двері, Наталя не плакала. Вона дивилася на нічне місто і думала, що іноді втрата може бути важливим придбанням. Тепер вона твердо знала: своя власна квартира – це не лише дах над головою, це ще й свобода. Свобода від чужих бажань, вимог, нав’язаних зобов’язань.

А за пів року Наталя випадково дізналася, що Роман із сім’єю так і не переїхав до своєї матері. Вони купили квартиру у сусідньому будинку біля них. Мабуть, гроші таки були.

Тоді для чого це все було?

Наталя іноді дуже сумує за чоловіком і, якби він повернувся, вона б вибачила його, адже вони добре жили і вона його щиро кохає й досі. Але чи варто жити з такою людиною? Чи варто пробачати йому?

Чи таки Микола був правий і рідним людям потрібно допомагати?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!