Щойно вся Котельва стояла наколінах…. «Пливе кача» пробирала до самих кісток… Напис «Вантаж 200» різав так по душі, що відключав свідомість… Море прапорів України складало шану цій дівчинці….
А потім я була у дворі….
«Дівчинко моя, ми винні, що не вберегли…. Пробач нас….»
«Ти ж казала, як же там хлопці будуть без мене?…. Подивися, вони приїхали до тебе….»
«Донечко, ми собі ніколи не пробачимо…»
Ці слова мами Валентини, яка обіймає труну, луною стоять у вухах…. А перед очима батько Олександр, який сидить на стільчику біля своєї донечки, а плечі ходором ходять від ридання…. А поруч сестра Анічка, яка заламує руки і підводить мокрі очі до неба….
І багато-багато хлопців у військовій формі…
Всі вірили… сподівалися… молилися…. А раптом жива….
Господь забрав цю красиву дівчинку, молоду маму, у Свої обителі….
З поміж всього Оля обрала Україну!!!! Віддала їй себе всю!!! Віддала найцінніше!!!
Господь таких не залишає…. Дуже віримо, що Він їй приготував блаженне вічне життя…
Але ж як батькам, сестрі, донечці змиритися з цим???
Як жити??? Як сприйняти цю жорстоку реальність??? Як навчитися жити без своєї кровинки???
Страшно уявити……..
Було у батьків дві донечки… це як у птаха два крила. І коли одне крило відрубати, згодом рана наче і заживе, але злетіти птах не може, бо він безсилий….
Господи, упокой світлу душу Жінки, Патріота, Героя у Царстві Небесному!!!
Господи, дай сили пережити близьким цю втрату!!!
Господи, ЗНІМИ З УКРАЇНСЬКИХ АВТОМОБІЛІВ НАКЛЕЙКУ “ВАНТАЖ 200” !!!
Будь ласка…….
.
.
P.S. Яка ж вона красива…
