Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • «Мамօ, я дuхаю, мамօ…» Сьօгօдні pօcіянu вбuли 6-річнօгօ Назаpчuка Гpuцкօва. рօсія знօву забpала жuття у дuтuнu.

«Мамօ, я дuхаю, мамօ…» Сьօгօдні pօcіянu вбuли 6-річнօгօ Назаpчuка Гpuцкօва. рօсія знօву забpала жuття у дuтuнu.

Viktor
25 Серпня, 202425 Серпня, 2024 Коментарі Вимкнено до «Мамօ, я дuхаю, мамօ…» Сьօгօдні pօcіянu вбuли 6-річнօгօ Назаpчuка Гpuцкօва. рօсія знօву забpала жuття у дuтuнu.

Alina Bodnar

«Мама, я дихаю, мама…» Сьогодні росіяни убили 6-річного НАЗАРЧИКА ГРИЦКОВА на Херсонщині.

росія знову забрала життя у дитини. А його 13-річний братик зараз бореться за життя…

Як повідомляє Херсонська прокуратура, вночі російські військові з артилерії обстріляли село Новодмитрівка Херсонської області. Вони поцілили по приватному будинку та його території.

Травми несумісні із життям отримав 6-річний хлопчик. У важкому стані до лікарні госпіталізований його 13-річний братик.

Також поранення отримали дідусь та тітка з хлопцем, які намагалися дістати дітей з-під завалів, але теж потрапили під ворожий вогонь.

Ціла родина постраждала від російського терору та втратила своє янголя через росію.

Тітка хлопчика Галина Тихонюк розповіла, що у Назарчика є ще три братики, один з них у важкому стані в лікарні.

«…Він дуже хотів піти до першого класу, ріс дуже хорошим хлопчиком. Завжди допоможе, не дитина, а скарб. Як нам його не вистачатиме, скільки тільки горя в нашу родину… Хотів сьогодні виїжджати з родиною. [вони якраз повинні були евакуюватися].

Останні слова: «Мама, я дихаю, мама, ми виїдемо завтра, мама…»

«Пробач Назарчик, що не вберегли… Цей біль від втрати сина, онука, племінника буде вічним.

Світла пам’ять тобі, наше сонечко» – написала на своїй сторінці інша тітка Катерина Зима.

Це навіть боляче читати.

Скільки горя несе нашим людям росія…
Світла памʼять
маленькому Назарчику
Наші щирі співчуття батькам
та усім, хто втратив рідних…
Їх УБИЛА росія
____

Дуже просимо вас допомогти батькам Назарчика. Вони втратили синочка, ще один синочок бореться за життя, дідусь і тітка поранені… Крім лікування, родині потрібне житло. Вони залишились абсолютно без нічого.

Ми залишаємо номер карти батька Назарчика. І який страшний біль, бо у нього сьогодні День народження, який навічно стане скорботним…

Зараз родина у Миколаєві. Якщо у Вас є варіанти з житлом – пишіть. Якщо можете надати іншу допомогу – напишіть.

Будь ласка.
5457 0850 0021 2512
Грицков Михайло

Навігація записів

Росія жoрстoкo помстuлася Польщі за допомогу Україні : Застосувано “біологічну зброю” кремлем – кількість жeртв вже йде на сотні
Боже милосердний… Неділя після дня Незалежності…  Смертельний пpuлiт пo бaгaтoквapтupнoмy бyдuнкy! Дестяки загиблих сотні поранених..

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Друзі, сьогодні ми святкуємо не тільки чверть століття нашого шлюбу. Ми святкуємо диво. Через кілька місяців нас стане троє. Марія чекала на аплодисменти. Вона чекала, що хтось підійде і обійме її. Але замість цього вона почула тихий стукіт виделки об тарілку. Це Ганна Степанівна повільно опустила руку. — Ви з глузду з’їхали? — голос матері пролунав на весь зал, холодний і гострий. — Тобі сорок п’ять, Маріє. Тобі про вічне думати час, про здоров’я, а ти вирішила в дитсадок гратися? Хто цю дитину на ноги ставити буде? Андрій? Чи ти в свої шістдесят будеш на батьківських зборах серед двадцятирічних сидіти як бабця? — Мамо, це наше рішення, — спробувала вставити Марія, відчуваючи, як обличчя починає палати. — Це не рішення, це егоїзм! — втрутилася дружина брата Андрія, Світлана. Вона завжди заздрила їхнім статкам. — Ви про дитину подумали? Які ризики в такому віці? Ви хочете народити і покинути його сиротою в підлітковому віці? Це просто безвідповідально
  • Я знаю, що ти мене заблокувала. Але я маю сказати: ти пошкодуєш про це. Усе, що я робив – заради нас. Заради сім’ї
  • — Розумію, що прохання незвичне, — продовжила Віра Олексіївна, помітивши розгубленість невістки. — Але родина має допомагати одне одному в складні часи. Настуся в скрутному становищі, діти потерпають від тісноти, а у вас є можливість подати руку допомоги. — Але чому саме я маю виїжджати? — запитала Оля. — Це ж мій дім.— Люба, ти ж доросла жінка, тобі легше пристосуватись до нових умов, — пояснила свекруха. — А дітям потрібна стабільність, знайоме оточення. До того ж ти весь день на роботі, додому тільки ввечері приходиш. А Насті з малими дім потрібен на цілий день.
  • Місяць тому до 56-річної Лідії прийшов свататись сусід. – Ліда, я говорити гарно не вмію. Скажу, як є. Я тебе люблю.
  • – І куди мені тепер? – Розгублено запитала мати
  • Мене чоловік і такою кохає! — вигукнула я, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Кохає, — спокійно відповіла вона. — Але чи хоче він бачити поруч із собою дружину чи втомлену тітку, яка захекується після першого поверху? Того вечора ми зі злістю з’їли з Сергієм цілу піцу. Я плакала, він заспокоював. Але зерно сумніву вже було посіяне. Я почала помічати, як важко мені зав’язувати шнурки. Як я уникаю дзеркал у повний зріст. Переломний момент стався випадково. Я зустріла Наталю, однокласницю. Ми не бачилися років п’ять. Вона завжди була «в тілі», навіть більшою за мене. Але того дня переді мною стояла жінка з обкладинки. Вона не просто схудла — вона сяяла. Кожна лінія її обличчя була чіткою, очі горіли. Ми розговорилися. Наталя чесно показала фото «до». — Ти знаєш, Оксанко, — сказала вона, — я просто в один день зрозуміла: я не хочу вмирати в 40 років від задишки. Я хочу бачити, як мої діти ростуть, не з вікна квартири, а бігаючи разом з ними в парку. Я прийшла додому і вперше за довгий час роздяглася перед дзеркалом. Я дивилася на себе і не відчувала любові. Тільки жаль і злість. Злість за те, що я дозволила собі стати «невидимкою
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes