Лідії 56 років. 6 років тому вона поховала свого чоловіка Михайла. Жили вони з чоловіком добре. Михайло завжди в усьому допомагав дружині, і справою, і чуйним словом. Виростили єдиного сина Олега. Він вже дорослий, живе у місті. Вже має свою родину. Красуню дружину Марину та двійко синів-близнюків.
Ось 6 років тому Михайла не стало. Мав проблеми з серцем. От косив на городі, стало йому зле. Викликали швидку, але поки вона їхала чоловіка не стало… Ось і залишилась Ліда жити сама у великому будинку, який її покійний чоловік зводив своїми руками.
Працює бібліотекарем в сільській бібліотеці. Самостійно обробляє чималий город, тримає худобу.
Для неї однієї цей будинок став завеликий, і почуваєть жінка дуже самотньо. Єдина радість — закликати сусідок на чай і потеревенити, або сходити в магазин по хліб і дізнатися, що нового в селі робиться. Але, коли Лідія залишаєся одна, стіни починають давити. Згадуються молоді роки, якими щасливими вони з Михайлом були, коли Олег був маленький.
Лідії було самотньо. У свої 56 років вона ще почувалась молодою. За собою доглядала, гарно вдягалась.
Одного разу пішла в магазин і, за традицією, розговорилася з місцевими жінками, пожалілася, що в будинку хазяїна не вистачає, все ламається на очах, а тепер ще й насос у колодязі перестав воду качати. Драбина зламалась, і дах став протікати у літній кухня, а сина не докличешся в село. Він у неї юрист, дуже поважний.
Наступного дня до Лідії прийшов сусід Петро через 4 хати.Теж вдівець. Поховав свою Ларису 4 роки тому.
— Добрий день, Лідо, я чув від сусідки, що у тебе насос поламався. В мене колись така ж проблема була, я можу допомогти. — сказав Петро.
Лідія була дуже вдячна сусіду за допомогу. І навіть пригостила його борщем. Наступного дня Петро знову прийшов майструвати неполадки. Робота в його руках горіла.
— Петре, але ти певно свою роботу маєш. Я ж тобі навіть віддячити не маю чим, зарплатню давно на комуналку й продукти віддала.
— Лідо, ну що ти таке вигадуєш. Навіть не кажи мені такого. Я грошей з тебе ніколи не візьму. Пригостиш мене обідом, і цього буде достатньо. Я сам собі такого смачного борщу не наварю.
Через місяць Петро прийшов до Ліди в костюмі і букетом ромашок.
Ліда, я говорити гарно не вмію. Скажу, як є. Я тебе люблю. Ти жінка хороша, хазяйновита. Я працюватиму й приноситиму гроші. В побуті я не прискіпливий. Нам буде добре разом доживати віку.
Ліда не знала, що й сказати. Але, Петро і справді хороший чоловік, вони обоє вдівці, їм разом буде легше виживати. Жінка погодилась жити з Петром, і жодного дня про це не пошкодувала. Він переїхав жити в її будинок. У них почалась просто друга весна…Тільки синові про це не сказала, соромилась…А треба було…
Одного недільного ранку, поки Лідія була в церкві, приїхав її син Олег і вигнав Петро з їхнього будинку.
Мамо, це як називається? Це ти батька вже виходить забула? Навіщо тобі на старості років ще якийсь лівий мужик в господарстві? Він хоче відібрати наш будинок. А ти йому не треба.
В Лідії піднявся тиск після синових слів, її забрала швидка. Такого болю Олег їй ніколи не завдавав.
Невже він не розуміє, як їй самій важко? Невже так складно за матір порадіти, що вона ще комусь цікава та потрібна у 56 років…
Як вчинити Лідії?
