ЖИТТЯ

– Поки ти бігаєш і розв’язуєш усі проблеми за них, вони ніколи жити не навчаться! І тобі допомагати не стануть! Тобі вже не двадцять, здоров’я дається взнаки. Перекривай краник, та рятуй себе сама! Вона так і вчинила…

by

– Христино, доню… Мені погано, дуже. Лікар був, сказав, що терміново потрібні антибіотики, дорогі. А в мене зовсім пусто. – Ти б не могла… – Тетяна затнулася, надривно закашлявшись. – Ви не могли б перекинути мені бодай тисячі дві? Я з авансу все віддам, обіцяю. – Мамо… Ну, ти й час знайшла, звичайно, – втомлено … Read more

Ти голубці зробила, Ірино? Щось я їх не бачу, – кажу, знімаючи втомлено плащ у коридорі. – Ні, не зробила, не мала часу, – спокійно відповідає мені донька, навіть не відриваючись від телефону. Я завмерла біля порога. У повітрі пахло чим завгодно — мийним засобом, свіжим пранням, парфумами Ірини — але тільки не домашнім затишком, не тушкованою капустою і не м’ясом з рисом. – Я ж просила тебе по телефону, щоб ти їх приготувала. Скучила я за нашою смачною їжею, – кажу доньці, повільно заходячи в хату. Ноги гудуть після тривалої дороги. Пересадки, митниця, валізи, які здавалися важчими, ніж зазвичай. Я додому приїхала. Про свій приїзд всіх заздалегідь попередила. Кожен кілометр дороги, кожну годину в автобусі я уявляла собі цей момент: відчиняються двері, а там — тепло, пара від баняків і цей особливий аромат, який буває тільки вдома. Всю дорогу мріяла, як я поїм голубці, а мені навіть картоплі смаженої не запропонували

by

– Ти голубці зробила, Ірино? Щось я їх не бачу, – кажу, знімаючи втомлено плащ у коридорі. – Ні, не зробила, не мала часу, – спокійно відповідає мені донька, навіть не відриваючись від телефону. Я завмерла біля порога. У повітрі пахло чим завгодно — мийним засобом, свіжим пранням, парфумами Ірини — але тільки не домашнім … Read more

Я пішла. Серце було не на місці, хотілося взяти ремінь і повчити цю дівчинку…

by

Жила тоді на нашій вулиці, через три будинки від медпункту, Надія. Прізвище у неї було просте – Бабюк, і сама вона була жінка тиха, непомітна. Працювала Надя в сільській бібліотеці. Зарплату їм тоді не платили місяцями, а якщо і давали, то, калошами, або крупою затхлою, в якій вже завелися жучки. Чоловіка у Наді не було. … Read more

Борис приїхав у рідне село з закордону. Востаннє він був удома сім років тому. Село дуже змінилося. Розцілувавши батьків, Борис одразу попрямував на цвинтар. Памʼятник його Інні він знайшов легко. Там стояла молода дівчина і плакала. Дівчина дбайливо поправила вінок і погладила фото матері. – Уляна? – гукнув він її. – Ви хто? – здивовано запитала дівчина. – А я… Твій батько! Уляна застигла від здивування

by

Борис приїхав у рідне село з закордону. Востаннє він був удома сім років тому. Село дуже змінилося. Розцілувавши батьків, Борис одразу попрямував на цвинтар. Памʼятник його Інні він знайшов легко. Там стояла молода дівчина і плакала. Дівчина дбайливо поправила вінок і погладила фото матері. – Уляна? – гукнув він її. – Ви хто? – здивовано … Read more

Віра та Віктор розлучилися. Після розлучення чоловік відмовився віддавати ключі від квартири – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться, – пояснював Віктор. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати, – погодилася Віра. – Переживаєш, що з коханцем застану? – Сказав чоловік і сам зніяковів. Через 3 тижні після розлучення Віктор зателефонував, і повідомив, що зараз приїде

by

Після розлучення Віктор відмовився віддавати ключі від квартири. – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться? А я не зможу навіть відчинити двері. Віра навіть не почала уточнювати, як швидко Віктор планує приїхати з іншого кінця міста, якщо раптом щось станеться. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати. – … Read more

Марино, досить чекати на диво. Нам уже не по вісімнадцять. Дивись на речі реально. Тобі треба чоловік для господарства, щоб кран полагодив чи сумку з ринку допоміг донести. Але Марина лише хитала головою. Вона не хотіла «для господарства». Вона хотіла, щоб душа відгукувалася на іншу душу. Можливо, це і є наївність, яка залишається з нами до старості. Вона навчилася бути щасливою наодинці. Це велике мистецтво — не боятися власного відображення у вікні вечорами. Вона ходила на виставки, купувала книги, які їй подобалися, і не звітувала ні перед ким за витрачені кошти. Коштів вистачало на спокійне життя. Вона не мала золотих гір, але й не рахувала копійки до зарплати. Вміла відкласти на невелику поїздку або на нову гарну сукню, яка просто тішила око. Того вечора телефон несподівано вібрував на столі. Вона думала, що це знову хтось із колишніх колег або чергова розсилка з акціями в магазині одягу. Але повідомлення було з незнайомого номера. Коротке, ввічливе, написане так, ніби людина довго підбирала слова

by

Більшість жінок після сорока ставлять на собі хрест, зачиняючи серце на засув, а ключ викидають у найглибшу криницю своєї пам’яті. Марина теж так думала, коли вранці свого свята просто дивилася у дзеркало. Вона не бачила там трагедії. Бачила лише втому, яку не зафарбуєш жодною дорогою косметикою, і спокій, який дістається занадто дорогою ціною. Це був … Read more

«Не затримуйся в ТАМ більш як на 10 хвилин..— тобі там нічого робити», — так повчає зять мою доньку..В цей момент я прийняла рішення.. рішення… Яке рва зило його.

by

Я раділа, коли Ліза вийшла заміж за Дмитра. Пам’ятаю, як вона вперше привела його до нас і з захватом розповідала про нього: — Мамо, уявляєш, йому всього 23 роки, а він уже успішний бізнесмен. Його батько — посадовець, а мама — власниця магазину. — Доню, але ж це не головне, — намагалася я пояснити. Ліза … Read more

-Ну що, давай поговоримо серйозно. Я приїхав до тебе, щоб жити разом. Сподобалася ти мені. Житла у мене свого немає, все дружині та дітям залишилося. Якщо не потрібен, одразу скажи, я піду і більше не потурбую. А моє слово міцне. Ну, що скажеш? – Я чесно не знаю. Чоловіка у мене зроду не було, образили в молодості. І я навіть не уявляю, як це жити з чоловіком. Якщо чесно боюся. Але ти мені подобаєшся. І я не знаю, що з цим робити – розвела вона руками.

by

На ліжку голосно хропла жінка. Чоловік морщачись від запахів, смачно вдарив її по м’якому місцю. Вона ойкнула і сіла. Не дивлячись на задуху, вона була одягнена в вовняні шкарпетки, теплу кофту. Брудна хустка збилась набік. З-під нього стирчало сальне волосся не зрозумілого якогось кольору. – Ти хто? – перелякано спитала вона. Замість відповіді він з-за … Read more

– Мамо, ми просто хочемо відпочити… Спокійно, без суперечок про ціну на ковбасу! – Ах, ось як ти заговорила! – злетіла мати знову. – Спокою їм хочеться! Ми вам все життя віддали, а вам із нами «не спокійно»! Макаре, ти чуєш? Вони нас із сім’ї викреслили!

by

– Юля, ти хоч розумієш, як це виглядає збоку? Сусіди запитують, чому онуки на всі канікули їдуть до сватів, а до нас – лише на дві години у вихідні «відзначитись». Ми що, прокажені? – Мамо, дітям там подобається. Там ліс, річка, і Тамара Семенівна з ними порпається, пече щось постійно. Їм там просто… весело. – … Read more

Насправді, Вадим був рідкістю. І грошей заробити, і шубу дружині купити, і підлогу помити! І борщ зварганить, якщо буде потрібно! Дитячі пелюшки випере, доньці кіску заплести, штори підшити – та легко! Золото, а чи не чоловік. Хоч Іра від нього не відставала. Вадиму котлетки парові. Вадиму крісло масажне. Вадиму те, Вадиму се…  Це не вкладалося Олі в голові. Цього просто не може бути й усе!

by

-Оля… Ми розлучаємося! Оля, ти чуєш? Він уникає мене… Що мені робити? Що мені робити, скажи… О Боже… – Іра плакала в трубку так, що подруга ледве змогла зрозуміти, що вона каже. -Ви? Розлучаєтеся? Ти спиш чи що? Скоро буду! – Про всяк випадок Оля вирішила виїжджати негайно. Мало що. Іра зустріла подругу нерозчесаною, із … Read more