Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Насправді, Вадим був рідкістю. І грошей заробити, і шубу дружині купити, і підлогу помити! І борщ зварганить, якщо буде потрібно! Дитячі пелюшки випере, доньці кіску заплести, штори підшити – та легко! Золото, а чи не чоловік. Хоч Іра від нього не відставала. Вадиму котлетки парові. Вадиму крісло масажне. Вадиму те, Вадиму се…  Це не вкладалося Олі в голові. Цього просто не може бути й усе!

Насправді, Вадим був рідкістю. І грошей заробити, і шубу дружині купити, і підлогу помити! І борщ зварганить, якщо буде потрібно! Дитячі пелюшки випере, доньці кіску заплести, штори підшити – та легко! Золото, а чи не чоловік. Хоч Іра від нього не відставала. Вадиму котлетки парові. Вадиму крісло масажне. Вадиму те, Вадиму се…  Це не вкладалося Олі в голові. Цього просто не може бути й усе!

Viktor
16 Квітня, 202616 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Насправді, Вадим був рідкістю. І грошей заробити, і шубу дружині купити, і підлогу помити! І борщ зварганить, якщо буде потрібно! Дитячі пелюшки випере, доньці кіску заплести, штори підшити – та легко! Золото, а чи не чоловік. Хоч Іра від нього не відставала. Вадиму котлетки парові. Вадиму крісло масажне. Вадиму те, Вадиму се…  Це не вкладалося Олі в голові. Цього просто не може бути й усе!

-Оля… Ми розлучаємося! Оля, ти чуєш? Він уникає мене… Що мені робити? Що мені робити, скажи… О Боже… – Іра плакала в трубку так, що подруга ледве змогла зрозуміти, що вона каже.

-Ви? Розлучаєтеся? Ти спиш чи що? Скоро буду! – Про всяк випадок Оля вирішила виїжджати негайно. Мало що.

Іра зустріла подругу нерозчесаною, із вчорашньою косметикою на обличчі.

-Оля… Що б я робила без тебе. Дякую тобі, подружко… Я ледве дочекалася ранку, не спала майже всю ніч. Все думала. Уявляєш? – сказала Іра.

-Так-так. Все зрозуміло, що нічого не зрозуміло. А де Вадим? – Оля, скривившись, обняла подругу, і відвела на кухню, посадивши на стілець. – Так. розповідай. Тільки все по порядку.

…Ірині заздрили практично всі жінки в її оточенні. Навіть ті, які говорили, що не заздрісні, все одно зітхали мрійливо і сумно, побачивши Іру разом із Вадимом.

Вона одружилася майже відразу після інституту. З Вадимом вони були разом з шкільних років. Майже з першого класу. Уявляєте? Як посадила за одну парту літня вчителька, так вони досі і не розлучаються. А їм, між іншим, вже за п’ятдесят. І онуки на підході. Єдина донька Катруся вже як п’ять років одружена і цього року очікує на поповнення сімейства.

-Такого, як Вадим, треба пошукати. Хоча ні. Шукати марно. Таких чоловіків давно немає. Ірині нашій останній дістався, – часто сміялися подруги, дивлячись на солодку парочку, яка й у п’ятдесят не відходила одна від одної.

Насправді, Вадим був рідкістю. І грошей заробити, і шубу дружині купити, і підлогу помити! І борщ зварганить, якщо буде потрібно! Дитячі пелюшки випере, доньці кіску заплести, штори підшити – та легко! Золото, а чи не чоловік. Хоч Іра від нього не відставала. Вадиму котлетки парові. Вадиму крісло масажне. Вадиму те, Вадиму се…

І ось, – розлучення. Це не вкладалося Олі в голові. Цього просто не може бути й усе!

-Так, витри сльози, заспокойся і давай по порядку. Він що, загуляв, га? Чесно. – Оля співчутливо дивилася на заплакану подругу.

-Ні – відповіла та.

-Ні? А що тоді? Розлюбив?

-Ні. – зітхнула Іра…

-Ну тоді вже не знаю, – розгнівалась Оля.

-Я..Я..Я загуляла… – схлипнула Іра і витерла носа рукавом халата.

-Ти!!?? Загуляла? Ти!! Це що, жарт дня такий, так? Розіграш? Вадиме, виходь! – Оля пішла по кухні, заглядаючи під столом, у шафах, чомусь залазила в холодильник…

-Та ні, Оля! Я правду кажу! Ну, послухай ти мене! Вадим тут ні до чого! – жалісливим голосом раптом вигукнула Іра. – Це я! Я у всьому винна!

І Іра розповіла подрузі неймовірну історію. Історію, після якої Олі здалося, що насправді таких як Вадим більше немає на цьому світі… А таких, як вони з Іркою, виходить повно…

…Років п’ятнадцять тому, коли дочка Катруся була ще підлітком, Іра поїхала в перше і останнє у своєму житті у відрядження.

-Іра, допоможи, заступник мій занедужав, доведеться тобі замість нього їхати. Обіцяю гарні добові та премію. – просив начальник відділу будівництва, де працювала Ірина.

На сімейній раді вони з Вадимом вирішили, що треба їхати! А що, донька велика вже. Вадим чоловік універсал – і за будинком, і за господарством нагляне. А потім, хіба можна начальству суперечити. Та й розлука на два тижні всього.

І поїхала Ірина у Харків на конференцію. Поїхала чомусь із важким серцем. Може тому, що не розлучалася ще жодного разу так довго з коханим чоловіком. А може, тому, що передчуття було…

Першого ж дня після конференції всі учасники вирушили до ресторану. Там за зустріч прийняли, за знайомство та інші земні блага. Та під вечерю смачну, та після дня напруженого!

А поряд за столиком із нею розташувався колега з іншого міста. Іра вже й не пам’ятала з якого. Пам’ятала лише його блакитні очі, наполегливі руки та компліменти без кінця.

Він не зводив з неї очей. І говорив, говорив, говорив… А жінки, як відомо, вухами люблять…

Прокинулася Іра вранці з важкою головою та в чужому ліжку. Коли зрозуміла, що наробила, на неї напав такий відчай, що словами не передати.

-Іро, боже мій, ви занедужали чи що? Можливо продуло чи з’їли щось не те у ресторані? – дбайливо турбувався про свою підлеглу начальник по дорозі додому. На що Іра похмуро мовчала.

Вдома, вона продовжувала “відлежуватися” ще кілька днів, випросивши у начальства відгул та відправивши Катрусю до бабусі. Бідний Вадим місця собі не знаходив, не розуміючи, що трапилося з його доброю і життєрадісною Ірою.

Але життя не стоїть на місці. Воно продовжується. Поступово Іра знову стала посміхатися і радіти життю. Хоча на жодну хвилину не забувала про свій гріх…

А вчора в інституті організували зустріч однокурсників. Чудова та радісна подія. Всі, хто зібрався, віддалися спогадам, радісним і не дуже.

А потім вирушили до найближчого ресторану. Де добре та смачно посиділи. Іра з Вадимом додому прибули вже далеко за північ.

І раптом вона відкрила чоловікові свою таємницю… Вадим спочатку застиг, потім почервонів… Схлипнув і вийшов з кімнати геть…

-Навіщо!? Чому ти йому розповіла? Ну розповіла б йому тоді одразу. Навіщо стільки років мовчала? І видала – нате вам мою правду. Боже мій… – Оля здивовано дивилася на Іру.

-Не знаю. Оля, не знаю!! – тихо сказала Іра…

-І що тепер? Де Вадим?

-Сказав, що на розлучення поїхав подавати… Це кінець. – прохрипіла Іра, сіла на стілець і закрила обличчя руками.

…Пройшов місяць. Спроби вибачатися ні до чого не привели. Іра і плакала і просила. Подруги та навіть друзі підключилися. Все марно. Нічого не допомогло.

Вадим був невблаганний. Він не став влаштовувати сварку. А мовчки подав на розлучення і переїхав до старої квартири своєї бабусі. Не взявши із спільного будинку жодної нитки.

Все залишивши Ірі. І лише перед тим, як назавжди зачинити за собою двері, він заговорив.

-Іра, я ось думав весь цей час. Довго думав. Навіщо, га? Тобі погано зі мною було чи напевно так добре, що звикла? Не цінувала… Вибач, я не зможу жити з тобою після цього. Їсти за одним столом, спати в одному ліжку. Не вийде у мене. З дочкою в нас нічого не зміниться. А ти… Ну що ж. Будинок у тебе є, а далі…

… Пройшов рік. Вадим та Іра розлучилися і кожен став жити своїм життям. Якщо це можна назвати. Вадим якось одразу постарів, а Іра більше не сміється своїм сміхом-дзвіночком… Все те, що будувалося пів життя, зламалося вщент в одну хвилину…

…Ось так буває. Одна правда може зруйнувати все. Навіть життя. І який тут вихід? Переживати все життя, зберігаючи в душі те, що не дає спокійно жити? Чи сказати правду хоч і такою ціною? Де відповідь на це питання?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі! 

Навігація записів

Дядько Стас був легендою нашої родини. Великий, гучний, колишній господарник, він звик відчиняти будь-які двері ногою. Він приїхав у суботу вранці на своєму старому «УАЗі» і одразу подався до яблунь. – Ну, племіннику, приймай ревізора! – Пробасив він, поплескуючи мене по плечу так, що я мало не присіла. – Вітька скаржився, Анфіса плакала…
– Мамо, ми просто хочемо відпочити… Спокійно, без суперечок про ціну на ковбасу! – Ах, ось як ти заговорила! – злетіла мати знову. – Спокою їм хочеться! Ми вам все життя віддали, а вам із нами «не спокійно»! Макаре, ти чуєш? Вони нас із сім’ї викреслили!

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes