На ліжку голосно хропла жінка. Чоловік морщачись від запахів, смачно вдарив її по м’якому місцю. Вона ойкнула і сіла.
Не дивлячись на задуху, вона була одягнена в вовняні шкарпетки, теплу кофту. Брудна хустка збилась набік.
З-під нього стирчало сальне волосся не зрозумілого якогось кольору.
– Ти хто? – перелякано спитала вона.
Замість відповіді він з-за пазухи дістав фотографію і підніс їй до обличчя:
– Впізнаєш?
Вона почервоніла, навіщось стала смикати хустку
– Я це. Тільки двадцять років тому…
Чоловік сів на брудний стілець.
– Ну й навіщо? Душевні листи, запрошення в гості? У тебе в будинок зайти не можна, спорожнити шлунок завжди хочеться. А я дурень думав, що нарешті знайшов свою рідну душу. Чи не забула ще кому листи писала? Микола я. Приїхав, як і обіцяв.
Віра схопилася:
– Вибач, що так зустріла. Міг би телеграму надіслати. Я б хоч підготувалася. Ходімо на кухню, у мене наче суп залишався, погодую. Зголоднів, мабуть.
Микола відповів:
– Звичайно. Але лише прохання до тебе. Переодягніться, будь ласка. Пахне від тебе не трояндами точно.
Віра забігла до іншої кімнати:
– То я ж на фермі працюю. А гній квітами не пахне.
Вийшла у сукні, хустку пов’язала.
– Ти ж писала, що сорок років тобі, а хустку, як стара бабця одягаєш – усміхнувся Микола.
– Звичка – сказала Віра і скомандувала – Давай за стіл!
Микола сів і скривився, клейонка була жирною і прилипала до рук. Тим часом Віра відкрила кришку брудної каструлі. Різкий і кислий запах одразу розлетівся по всій кухні.
– Так, господиня з тебе ніяка. Посуд брудний, стіл брудний, тарілки жирні. Ти їх взагалі миєш?
Віра образилася:
– Звісно. Нагрію води й мою.
Він запитливо на неї подивився:
– Ну хоч у воду що-небудь додаєш? Соду, наприклад чи мило для миття посуду?
Віра розгубилася:
– Ні. Так завжди моя бабця мила та мама. Тільки вони окропом. А в мене руки палить.
-Тоді Давай у магазин. Список зараз напишу. Тримай гроші. Я ж у гості приїхав. Так, купи ще червоненького, за зустріч.
Поки Віра йшла до магазину, все думала, як її пощастило вляпатися у цю історію. Просто на роботі гортали газету. А на останній сторінці колонка для знайомства.
Ну, жінки її й вмовили: – Вірка, це доля. Скільки можна самій жити. Давай виберемо когось і ти йому напишеш.
Треба було ж погодитись. Ще й вибір випав на Миколу. Після першого листа вона дізналася, що він сидить і залишилося йому ще три роки. Ну і якось почалося листування.
Навіть фотографію надіслала, де їй двадцять. Адже вона як думала, листування скінчиться і все. Він звільниться і до якоїсь поїде. А він, бач, до неї. Ще й ніс верне.
То й що, що вдома не чистота ідеальна. Для кого? Прийшла з роботи, виспалася, приготувала що-небудь на три дні й все. Увечері ж серіали, де завжди кохання, якого в неї ніколи не було.
А ні, було. Вітька Ковальчук. Користуватися нею, а одружився з іншою. З того часу вона й махнула на себе рукою. А після того, як поховала бабусю та маму, зовсім все одно стало.
А от Микола гарний собою. Он плечі які. Сорочка у нього біла, штани зі стрілками. Одеколон приємно пахне. А що як чіплятиметься?
Господи! Як страшно. Піти до когось ночувати, але якось незручно. Людина ж до неї приїхала.
Коли вона з пакетами зайшла до будинку, то побачила, що Микола трохи прибрався. Зібрав усю брудну білизну в купу. Змів підлогу. І приготував таз із гарячою водою для миття посуду.
– Усе купила? – Запитав він, заглядаючи в пакети. – А тепер іди лазню розтопи, з дороги помитися. І білизну віднеси, потім випереш – скомандував він.
Поки вона поралася в лазні, він усе перемив. Віра з подивом подивилася на каструлю, вона виявляється блакитною була, а не сіра.
-Ну що, давай поговоримо серйозно. Я приїхав до тебе, щоб жити разом. Сподобалася ти мені. Житла у мене свого немає, все дружині та дітям залишилося. Якщо не потрібен, одразу скажи, я піду і більше не потурбую. А моє слово міцне. Ну, що скажеш?
Віра смикала клейонку:
– Я чесно не знаю. Чоловіка у мене зроду не було, образили в молодості. І я навіть не уявляю, як це жити з чоловіком. Якщо чесно боюся. Але ти мені подобаєшся. І я не знаю, що з цим робити – розвела вона руками.
Микола посміхнувся:
– Ось за це ти мені ще більше подобаєшся. Нехитра, каменю за душею не тримаєш. Давай, так. Поживемо як сусіди. Якщо щось, не так, одразу поїду. Ну, а якщо налагодиться, на руках носитиму.
Віра почервоніла і заметушилась:
– Треба ж на стіл, щось приготувати?!
Микола її заспокоїв:
– Поки я в лазні буду, все встигнеш. Я довго миюсь.
Після лазні Миколу чекав накритий стіл та свіжовимиті підлоги. Віра в халатику з рушником у руках, прошмигнула повз нього. Теж у лазню пішла.
Коли вона вимита, перевдягла халат, одягла сукню і розчесала своє русяве волосся до пояса, Миколі захотілося схопити її в оберемок і поцілувати. Але ж він обіцяв.
Спали вони окремо. Вона на своєму ліжку, він на дивані. Обидва не спали всю ніч.
А зранку Віра втекла на роботу. До її приходу на неї чекав сніданок. Омлет та бутерброди з чаєм. Вірі було приємно.
А Микола тим часом обходив занедбаний двір Віри та розмірковував, що треба купити в першу чергу.
Ну що сказати. На третю ніч Віра сама прийшла до Миколи.
Живуть разом вже чотири роки та виховують маленьку Валентину. Яку люблять без пам’яті.
Не має значення, що буває. Помиляється людина, але ж не ставити на ньому тавро на все життя. Всі заслуговують на просте людське щастя. А як ви вважаєте?
