Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Зливa у Києві зaтоплює вулиці: кoмунальники працюють у посиленому режимі

Зливa у Києві зaтоплює вулиці: кoмунальники працюють у посиленому режимі

Viktor
12 Червня, 2024 Коментарі Вимкнено до Зливa у Києві зaтоплює вулиці: кoмунальники працюють у посиленому режимі

У столиці гідрослужби “Київавтодору” у посиленому режимі ліквідовують підтоплення вулично-дорожньої мережі, що утворилися через тривалі дощі. Зокрема, дорожники працюють у Дарницькому, Оболонському та Святошинському районах міста.

Про це повідомляє пресслужба Київської міської державної адміністрації.

Зазначається, що дорожники використовують мотопомпи, насосні станції. Загалом задіяні 168 працівників та 63 одиниці спецтехніки і спецзасобів для очистки зливоприймальної системи.

Злива у Києві затоплює вулиці: комунальники працюють у посиленому режимі

Злива у Києві, 12 червня 2024 року. Комунальники відкачують воду з вулиць міста. КМДА

“Зокрема, зараз дорожники ліквідовують підтоплення на вулицях Переяславській, Підлипка, Автотранспортній, Садовій, Ташкентській, Автопарковій та Кирила Осьмака в Дарницькому районі. Також тривають роботи у Святошинському районі — на вулицях Стеценка та Маховій. В Оболонському районі ліквідовують підтоплення на вул. Казанській”, — йдеться у повідомленні.

Злива у Києві затоплює вулиці: комунальники працюють у посиленому режимі

Злива у Києві, 12 червня 2024 року. Вікторія Синиця/Суспільне

У КМДА нагадують, що про місця підтоплень проїжджої частини чи тротуарів потрібно звертатися до диспетчерської “Київавтодору”: 044-284-74-19.

Злива у Києві затоплює вулиці: комунальники працюють у посиленому режимі

Злива у Києві, 12 червня 2024 року. Вікторія Синиця/Суспільне

Злива у Києві затоплює вулиці: комунальники працюють у посиленому режимі

Злива у Києві, 12 червня 2024 року. Вікторія Синиця/Суспільне

Злива у Києві затоплює вулиці: комунальники працюють у посиленому режимі

Злива у Києві, 12 червня 2024 року. Патрульна поліція Києва/Telegram

Синоптики прогнозували у столиці та області на сьогодні, 12 червня значні дощі та грози. Вітер північно-західний, 7-12 м/с. Температура в області: 20-25°C, у Києві: 21-23°C.

На Київщині через грозу виникли аварійні відключення світла. На ранок 12 червня знеструмлені 36 ліній та 611 трансформаторних підстанцій. Сильний вітер із дощем ускладнюють роботи та можуть спровокувати нові аварії в мережах.

Джерело

Навігація записів

Євгeн Клопотенко чeсно відповів, чому не вступив до ЗCУ: “Не бaчив сeнсу”
Коли свято Петра і Павла 2024 року: дата за новим календарем, історія та традиції

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes