Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Завжди робив дoбрі вчинки”: на Сyмщині загuнув зaхисник із Днiпропетровщини, який пройшов багато гарячих точок.

“Завжди робив дoбрі вчинки”: на Сyмщині загuнув зaхисник із Днiпропетровщини, який пройшов багато гарячих точок.

Viktor
22 Травня, 202522 Травня, 2025 Коментарі Вимкнено до “Завжди робив дoбрі вчинки”: на Сyмщині загuнув зaхисник із Днiпропетровщини, який пройшов багато гарячих точок.

У боях на Сумщині загинув воїн Антон Гуцал із Дніпропетровської області. Він служив у лавах евакуаційного відділення одного з механізованих батальйонів ЗСУ та пройшов багато гарячих напрямків фронту.

Захисникові навіки лишилося 28 років. Про втрату сповістили в Софіївській селищній територіальній громаді.

Антон Володимирович Гуцал, 30.11.1996 року народження, був родом із села Любимівка Криворізького району. Після закінчення місцевої школи навчався в професійно-технічному ліцеї в Кривому Розі. Працював шахтарем на шахті “Артема-2”. У мирному житті він захоплювався технікою й рибальством.

Під час повномасштабного російського вторгнення в 2022-му чоловіка призвали на військову службу Вінницьким ТЦК і СП. Воїн служив на посаді механіка-водія й кранівника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону. Брав участь у бойових діях на території Херсонської, Донецької та Сумської областей. Саме у боях на Сумщині захисник загинув 15 травня 2025 року.

"Це була людина з великої літери": на Сумщині загинув захисник із Дніпропетровщини, який пройшов багато гарячих точок. Фото

“Антон Гуцал був чуйним, доброзичливим, дбайливим, чесним, порядним, працьовитим, люблячим турботливим сином, братом, вірним товаришем. Завжди робив добрі вчинки, відгукувався на прохання про допомогу, ніколи не стояв осторонь чужих проблем. Це була людина з великої літери”, – охарактеризували захисника родичі.

У нього залишилися батько й численна родина. Прощання з Героєм запланували 22 травня в його рідному селі. Односельців закликали прийти на церемонію, щоб своєю увагою вшанувати воїна та підтримати родину.

“Софіївська селищна рада висловлює щирі співчуття всім рідним, близьким і друзям загиблого Героя. У цю гірку мить розділяємо ваше горе та разом із вами схиляємо голову в глибокій скорботі. Низький уклін воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу! Вічна пам’ять захиснику!” – зазначили в громаді.

"Це була людина з великої літери": на Сумщині загинув захисник із Дніпропетровщини, який пройшов багато гарячих точок. Фото

Джерело

Навігація записів

Пyтіну дали кілька днів. Сeнат США готовий схвалити ж0рсткі сaнкції
Дрoни вночі атакували об’єкти ВПК Роcії у Моcковській області та Тyлі

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна
  • — Наталю, тут така справа… — голос Кирила в телефонній трубці звучав напружено.
  • У ресторані? — здивовано перепитала свекруха. — Але ж це так дорого і абсолютно не по-домашньому! Я вже і м’ясо купила, і рецепт нового салату знайшла… Я могла б наготувати всього найкращого, зекономили б гроші на щось корисне. Навіщо годувати чужих людей, коли вдома є своя кухня? — Мамо, ми хочемо, щоб ви цього дня просто відпочили і розділили з нами радість, — м’яко сказав Павло, який тепер частіше брав ініціативу в розмовах. — Ми хочемо побути з вами, поговорити, а не дивитися, як ви весь вечір бігаєте від кухні до столу, подаєте гаряче і миєте тарілки. Ми хочемо бачити вашу усмішку, а не втому. На тому кінці дроту виникла пауза. Довга, майже нескінченна. Було чути тільки рівномірне дихання. — Ну що ж… якщо ви так вирішили… я прийду, — тихо відповіла вона. Вечір у ресторані почався з напруги. Марія Степанівна прийшла в гарній синій сукні, яку не одягала роками. Вона зробила зачіску, але очі її залишалися настороженими. Вона сіла на краєчок стільця, оцінюючи сервіровку, колір серветок та якість води в келихах
  • Я якось не витримала, зайшла під приводом, що хочу їй тиск виміряти. Заходжу, а там така картина: сидить це вовченя за столом, пальцем по жовтій сторінці водить і по складах, з затримками, з червоним від напруги обличчям, читає. А Людмила Василівна сидить навпроти, в’яже шкарпетку з грубої овечої вовни і виправляє його, якщо він помиляється. Суворо, але без крику.
  • Запросила кавалера на вечерю. Він прийшов з порожніми руками і розкритикував мій борщ: «Мама нарізає капусту тонше»… Перший тривожний сигнал у голові задзвенів, як дзвін у церковне свято.
  • — Мамо, це буквально на два місяці, — Юля, її єдина донька, виглядала втомленою і трохи винуватою. — Вадим каже, що орендодавець підняв ціну, а нам треба трохи підтягнути хвости по кредиту. Ми пересидимо у тебе, заощадимо, і до весни з’їдемо. Ти ж не проти?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes