Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Як бабусі не стало, ми всією родиною пішли до нотаріуса, він мав зачитати заповіт. Бабуся Анна мала гарну квартиру, усі багато років мріяли про неї, але коли нотаріус заговорив про спадок, всі затихли

Як бабусі не стало, ми всією родиною пішли до нотаріуса, він мав зачитати заповіт. Бабуся Анна мала гарну квартиру, усі багато років мріяли про неї, але коли нотаріус заговорив про спадок, всі затихли

Viktor
28 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Як бабусі не стало, ми всією родиною пішли до нотаріуса, він мав зачитати заповіт. Бабуся Анна мала гарну квартиру, усі багато років мріяли про неї, але коли нотаріус заговорив про спадок, всі затихли

Моя бабуся Анна Вікторівна, завжди ставилася до мене краще, ніж до інших своїх онуків, я сам добре це помічав. Я завжди знаходився поряд з нею, скільки себе пам’ятаю.

Коли я вже підріс, прибігав до бабусі, щоб дізнатися як її справи, я любив з нею спілкуватися, розмовляти про життя. Якось я прийшов, а вона лежить і нічого мені не говорить, я зателефонував фахівцям і їй допомогли. Відтоді бабуся ще більше любила мене, сказала, що у неї все добре завдяки мені.

Відтоді ми з бабусею постійно стали найріднішими людьми. Я розповідав про всі свої таємні мрії. Навіть про те, яка дівчина мені подобається, лише з нею ділився своїми секретами. Мама не розуміла такої дружби, постійно казала мені, що немає чого бігати щодня до старенької бабусі.

Коли мені виповнилося вже 18 років, я випадково знайшов документи, в яких говорилося, що в мене інший тато. Я не повірив в це. Але коли добре подумав, то згадав, що тато завжди був холодний до мене, він ніколи не похвалить мене, й слова доброго зайвий раз не скаже, ніколи не повів за руку в магазин чи куди ще як водить менших своїх синів Дмитра і Степана. Тоді виявляється що і бабуся мені не рідна, адже вона мама мого батька. Я зовсім заплутався, і щоб розібратися в усьому, пішов до бабусі, адже, щиро кажучи, я навіть й не знав куди мені йти.

Бабуся підтвердила, що я дійсно не її рідний внук, але, добавила, що з усіх любить мене найбільше, я найрідніша людина для неї. Я вірив їй, тому що і для мене вона найрідніша.

Після закінчення навчання я зустрів Марію, дуже добра дівчина, ми з нею вирішили одружитися і першій, кому я про це розповів, була бабуся Анна. Жити ми почали в орендованій квартирі. Грошей не було ні в мене, ні в Марії. Тому вирішили економити, збирати кошти на купівлю свого власного житла.

Бабуся, хоч була старенька, але часто приходила до нас в гості, обов’язково принесе якийсь потрібний у господарстві подарунок. якийсь смаколик приготує чи купить фрукти. Моя мама про мене згадувала лише коли їй щось потрібно. Відтоді, як я дізнався правду про батька, вона перестала мені допомагати. Говорячи, що я виріс, а в неї ще два малих сини, яких потрібно ставити на ноги їй з чоловіком. Я не ображався, це ж мама.

Про те, що люди не можуть знайти спільну мову через спадок, я часто чув по телевізору, але ніколи не думав, що мене може стосуватися. Бабусі не стало зовсім несподівано. Це була єдина рідна душа яка мене любила. Через деякий час сказали, що нотаріус має надати нам всі документи про спадок. Запросили й мене. Коли побачили батьки що я прийшов, здивувалися. Хотіли відправити назад. Що мені там робити? Адже бабуся не рідна мені, це всім було зрозуміло, що я не маю зовсім ніякого відношення до спадку. Мама також не в захваті, що я прийшов. Інколи мені здавалося, що вона не любить мене, але за що?

Коли прочитали заповіт, я був здивований. І не тільки я. Виявляється квартиру бабуся залишила в спадок лише мені одному. Там був ще якийсь короткий лист для батька, декілька речень всього. Вона пише, що Дмитрові і Степану ви допоможете самі, а Олександру я залишаю свою квартиру.

Я не знав, що мені робити – сумувати чи радіти. Але виявилося, що сумувати. Враз все сімейство відвернулося від мене, навіть спілкуватися зі мною не стали. Батько весь час говорив, що то все неправильно, ця квартира мала б бути лише його, а він вже розпоряджався б нею. Мама теж від мене відвернулася.

Нам з Марією відтоді було дуже непросто. Родичі усі телефонували, казали, що це не правильно і я маю відмовитися від квартири, і я вже хотів це зробити. А потім передумав – це була така воля Анни Вікторівни, чому я маю відмовлятись? Тепер у мене є житло, але немає родини. Чи, можливо, я не вірно роблю і віддати квартиру батькам?

Навігація записів

– Свекруха дзвонила, твій брат розлучається, – сказала за вечерею Ліда до чоловіка. Сергій промовчав. – І що ж ти мовчиш? Підтримуєш братика? Адже він трьох дітей залишає, – завелася Ліда. – Лідо, заспокойся. Не залишає він дітей. Якщо вони розлучаються, значить на те є причини, – Сергій відсунув тарілку і вийшов з кухні. Ліді здалася дивною так реакція Сергія на цю новину. А наступного дня Ліда повернулася додому з роботи, і побачила на столі якийсь лист. Жінка прочитала його і застигла
Людмила вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Почала вона зі своєї кімнати. Досі ще траплялися речі її покійного чоловіка Олексія. Але Людмила майже все викидала. Залишала тільки найцінніше й найпамʼятніше. Весь одяг із шаф вона виклала на диван і крісла. Почалося сортування. Людмила перебирала речі і згадувала своє життя… Раптом її роздуми зупинив дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Людмила. – Дочка в іншому місті живе. Та й попередила б мене… Але дзвонили наполегливо, а потім почали стукати. – Хто там?! – вийшла у коридор Людмила. Вона відкрила двері й застигла від несподіванки

Related Articles

Чого це ти раптом вирішив, що маєш право переступати цей поріг без дзвінка? — запитала я, навіть не відчиняючи двері повністю. На порозі стояв Степан. Чоловік, з яким я прожила дев’ять років, і якого не бачила останні пів року. Він змінився: дорожча куртка, впевнений погляд, наче він щойно виграв головний приз у лотереї. Поруч із ним стояла дівчина. Зовсім молода, з ідеальним манікюром і посмішкою людини, яка ще не знає, що таке побутові сварки через незакритий тюбик пасти. — Ми просто повз проїжджали, — Степан усміхнувся своєю фірмовою посмішкою, від якої в мене раніше підкошувалися ноги. Тепер же ця посмішка здалася мені просто завченою маскою. — Вирішив показати Марині, як живуть сильні та незалежні жінки. Знайомся, це моя наречена. Я відступила вбік. Очікувала, що всередині щось обірветься, що підніметься хвиля гніву або жалю, але відчула тільки легку цікавість. Це було схоже на перегляд старого фільму, який ти вже знаєш напам’ять, і він тебе більше не лякає. — Проходьте, раз уже прийшли, — спокійно сказала я

Viktor
20 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Чого це ти раптом вирішив, що маєш право переступати цей поріг без дзвінка? — запитала я, навіть не відчиняючи двері повністю. На порозі стояв Степан. Чоловік, з яким я прожила дев’ять років, і якого не бачила останні пів року. Він змінився: дорожча куртка, впевнений погляд, наче він щойно виграв головний приз у лотереї. Поруч із ним стояла дівчина. Зовсім молода, з ідеальним манікюром і посмішкою людини, яка ще не знає, що таке побутові сварки через незакритий тюбик пасти. — Ми просто повз проїжджали, — Степан усміхнувся своєю фірмовою посмішкою, від якої в мене раніше підкошувалися ноги. Тепер же ця посмішка здалася мені просто завченою маскою. — Вирішив показати Марині, як живуть сильні та незалежні жінки. Знайомся, це моя наречена. Я відступила вбік. Очікувала, що всередині щось обірветься, що підніметься хвиля гніву або жалю, але відчула тільки легку цікавість. Це було схоже на перегляд старого фільму, який ти вже знаєш напам’ять, і він тебе більше не лякає. — Проходьте, раз уже прийшли, — спокійно сказала я

– Начхати на неї, – тон чоловіка звучав сухо й абсолютно по-діловому. – У четвер нотаріус на Шевченківській все оформить. Оксана вчора вранці підписала у нього бланки генеральної довіреності. – Вважає, що це для переоформлення документів на мою машину. Щойно квартира перейде на мене, я поміняю замки. Виставлю її речі в коридор, поки вона буде в аптеці.

Viktor
20 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Начхати на неї, – тон чоловіка звучав сухо й абсолютно по-діловому. – У четвер нотаріус на Шевченківській все оформить. Оксана вчора вранці підписала у нього бланки генеральної довіреності. – Вважає, що це для переоформлення документів на мою машину. Щойно квартира перейде на мене, я поміняю замки. Виставлю її речі в коридор, поки вона буде в аптеці.

Спілкуватись ми із мамою моєю нормально перестали ще років із п’ять тому.

Viktor
20 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Спілкуватись ми із мамою моєю нормально перестали ще років із п’ять тому.

Цікаве за сьогодні

  • Чого це ти раптом вирішив, що маєш право переступати цей поріг без дзвінка? — запитала я, навіть не відчиняючи двері повністю. На порозі стояв Степан. Чоловік, з яким я прожила дев’ять років, і якого не бачила останні пів року. Він змінився: дорожча куртка, впевнений погляд, наче він щойно виграв головний приз у лотереї. Поруч із ним стояла дівчина. Зовсім молода, з ідеальним манікюром і посмішкою людини, яка ще не знає, що таке побутові сварки через незакритий тюбик пасти. — Ми просто повз проїжджали, — Степан усміхнувся своєю фірмовою посмішкою, від якої в мене раніше підкошувалися ноги. Тепер же ця посмішка здалася мені просто завченою маскою. — Вирішив показати Марині, як живуть сильні та незалежні жінки. Знайомся, це моя наречена. Я відступила вбік. Очікувала, що всередині щось обірветься, що підніметься хвиля гніву або жалю, але відчула тільки легку цікавість. Це було схоже на перегляд старого фільму, який ти вже знаєш напам’ять, і він тебе більше не лякає. — Проходьте, раз уже прийшли, — спокійно сказала я
  • – Начхати на неї, – тон чоловіка звучав сухо й абсолютно по-діловому. – У четвер нотаріус на Шевченківській все оформить. Оксана вчора вранці підписала у нього бланки генеральної довіреності. – Вважає, що це для переоформлення документів на мою машину. Щойно квартира перейде на мене, я поміняю замки. Виставлю її речі в коридор, поки вона буде в аптеці.
  • Спілкуватись ми із мамою моєю нормально перестали ще років із п’ять тому.
  • – Все ти знаєш, дівчинко, все ти маєш … – недобре подивилася на Світлану сусідка. – Мені твоя свекруха сказала так: “Ось як не стане мене, ти до моєї Світланки звернися, вона тобі цей рецепт і покаже. Він у мене записаний. А зараз я тобі нічого говорити не буду”. Пошкодувала вона для сусідки, значить, свій рецепт. Але я дочекалася.
  • У мами завжди хтось винен. То батьки, то чоловік, то співмешканець. Тепер черга дійшла і до мене. Я теж виявилася винною
  • — Моя тобі порада. Поки у вас немає спільних іпотек, дітей і зтертих до пилу нервів — тікай. Або залишайся. Тепер ти знаєш інструкцію з експлуатації. Будеш матусею, спонсором, вдячним глядачем у його театрі одного актора. Вибір за тобою
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes