Ліда і Сергій прожили разом 25 років. І раптом-розлучення. Що трапилося? Як люди, які прожили стільки років, можуть розбігтися? А діти?
Ліда познайомилася з Сергієм, будучи студенткою, приїхавши вступати до інституту до обласного центру з маленького провінційного містечка. Склавши іспити, дві подружки пішли прогулятися набережною. На лавці кілька молодиків грали на гітарі. Ліда дуже любила і гру, і пісні під гітару. Вони зупинилися послухати. Там у парку Сергій і познайомився з нею.
Вони почали зустрічатись. Ліда навчалася заочно, приїжджала на сесії. Решту часу молоді люди писали один одному листи. Стільникового зв’язку ще не було.
Кохання міцніло. За рік вони зіграли скромне весілля. Жили на орендованій квартирі. Ліда і працювала, і вчилася. Встигала доглядати матір Сергія, яка сильно нездужала. Дітей вони довго не мали. Лише через сім років народилася Оля.
Яким важким словом для Ліди було – розлучення. Це просто кінець життя. Проживши з чоловіком двадцять п’ять років, вона не могла подумати, що в її житті можуть наступити такі зміни.
Ні, Ліда знала багатьох розлучених, і вони не здавалися їй нещасними.
Чоловіка Сергія вона любила. Високий, красень. Сім’я для нього була понад усе. Не можна сказати, що вони жили в душу, Ліда багато часу присвячувала роботі, будинок був на чоловіку. І до певного часу все було нормально.
А нещодавно у Лідиного чоловіка брат пішов із сім’ї, залишивши трьох дітей. Ось тоді Ліда і запереживала, а раптом і в її Сергія є хтось на стороні.
– Сивина в бороду, ось як це називається, – думала Ліда за вечерею.
Чоловік мовчки їв, але Ліда хотіла викликати його на розмову.
– І що ж ти мовчиш? Підтримуєш братика? Адже він трьох дітей залишає, – Ліда завелася.
– Лідо, заспокойся. Не кидає він дітей. Якщо вони розлучаються, значить на те є причини, – Сергій відсунув тарілку.
Ліда не заспокоїлася, а почала ще більше контролювати чоловіка. Нескінченні дзвінки виводили Сергія з себе. Раніше вона не ревнувала. А зараз прислухалася до кожного телефонного дзвінка. І непомітно він став віддалятися.
Того літа донька вступала до інституту. Ліда поїхала з нею у Київ, куди вона вступила, щоб знайти квартиру. Виїжджаючи, вона навіть уявити не могла, що повернеться до порожньої квартири.
Ніхто її на вокзалі не зустрів. Сергій на дзвінки не відповідав. Вдома на кухні вона знайшла лист.
-Ліда. Навіть не знаю, з чого почати… Я подав на розлучення. Донька виросла, я чекав цієї хвилини. Може ти не помічала, але я став іншим. Заради доньки я не помічав твоїх причіпок, вів господарство, коли ти затримувалася на роботі. У нас давно немає спільних інтересів, кохання теж зникло. Живемо, як два сусіди…
Три роки тому я зустрів жінку. Зараз у нас росте син. Йому вже два роки. Я йду до них. Дочку я не залишу, допомагатиму. Квартиру залишаю вам. Вибач, якщо зможеш.
Ліда опустилася на підлогу. Сліз не було. На душі було пусто. Вона оглянула квартиру. Нічого її не тішило. Ось і вона розлучилася. Вона так переживала через це. А як вона скаже про цп доньці? Стільки запитань і жодної відповіді. Ні, вона не може перебувати зараз у квартирі. Все нагадує про чоловіка. Вже три роки він любить іншу жінку. А її? А з нею просто жив, чекав слушного момент, щоб позбутися.
Ліда вийшла надвір. Тиждень йшли дощі і настрій був теж похмурим. А зараз яскраво світило сонце. Ліда озирнулася на всі боки. Двері під’їзду заскрипіли і виїхала сусідка. Колись із Зоєю сталася біда, вони з чоловіком поверталися додому на машині. Чоловіка не стало. Тепер одна живе. Вже п’ятий рік щодня Ліда бачить її на прогулянках у парку.
– Добрий день, Ліда. Сьогодні чудова погода, правда?. Дощі вже трохи набридли. Ви не допоможете мені?
Ліда допомогла спуститися. Зоя подякувала, хотіла поїхати, але раптом зупинилася і запропонувала:
-Ви гуляти? Не складете мені компанію.
Ліда мовчки кивнула, сама не знаючи, чому. Подругою Зоя їй не була. Просто сусідка.
Вони прийшли до парку, знайшли лавку під деревом. Спершу вони мовчали. Здавалося, що вони не знають, що сказати один одному. Першою заговорила Зоя.
-Того дня, коли ми з Євгеном поверталися додому, ми будували плани, мріяли про дитину. Євген мріяв про заміський будинок. Все пішло в одну мить. Водій на зустрічній смузі не впорався з керуванням.. Євгена не стало одразу. Мене забрала швидка. Коли я прокинулася, перше що почула: “Все. Житимеш.” “А навіщо?»- промайнуло у мене в голові. Я довго відновлювалася. Я дуже сумувала. не хотіла нічо робити, аж тут уві сні до мене прийшов Євген: “Треба жити! Є люди в гіршому становищі, ніж ти. Живи, радій кожному дню, кожному промінцю, кожній краплі дощу… Живи заради мене!” І я його послухала. Роботу знайшла на дому. Продукти приносять кур’єри. А нещодавно я познайомилася з хлопцем. Він запросив мене на побачення. В останній момент я хотіла не піти, не знала, як він відреагує, побачивши крісло. Але переконала себе. І він відреагував нормально. Зараз ми зустрічаємося. І мені вже не здається моє становище таким поганим.
Бачу, я вас заговорила. Вам хочеться побути одній? Якщо хочете, я піду.
-Ні ні! Ви, Зоя, допомогли мені.
-Я? Чим, своєю балаканиною? Це вам дякую, що вислухали мене.
-Ви розкрили мені очі, що життя прекрасне, що воно не зупиняється після розлучення. Сьогодні чоловік пішов від мене… Я знаю, що мені буде важко… точніше сказати незвично. Але ж життя з його відходом не закінчується? Правда?
Зоя посміхнулася.
-У вас все буде добре. Ви впораєтеся з цим випробуванням. Це чесніше піти, ніж жити і обманювати когось. Всього вам доброго. У мене незабаром зустріч он у тому літньому кафе.
Ліда озирнулася. Доріжкою від кафе назустріч Зої йшов чоловік і махав їй рукою. Зоя поспішала йому назустріч.
Ліда посміхнулася.
– В мене все буде добре!
Ця розмова допомогла їй стати іншою. Розлучення – це важко, звичайно, але життя на цьому не закінчується.
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
