– Я на тому городі мало свідомість не втратила! Приїдьте – допоможіть! – Мені довелось благати дітей, але реакція сина мене здивувала

Коментарі Вимкнено до – Я на тому городі мало свідомість не втратила! Приїдьте – допоможіть! – Мені довелось благати дітей, але реакція сина мене здивувала

Цьогоріч я не хотіла саджати город. Адже останні кілька років працювати на землі мені геть важко. Та коли сказала це синові, він дуже здивувався:

 – І що тепер онуки не матимуть гарну домашню городину від бабусі?

 – Ну, нічого, на ринку також знайти можна.

 – Там все з хімікатами. Може хоч трохи посади. Не будеш ж ти без діла сидіти!

Син вмовив мене. Та коли я почала саджати, то вийшло не так і мало. Адже треба й картоплю, й огірки, й помідори. А далі трохи кабачків, кукурудзи, квасолі. А ще полуницю діти обожнюють. Тож врешті засадила увесь город. Утім ледве його обробляла. Влітку надто спекотно було, у мене постійно стрибає тиск. А нещодавно мало не знепритомніла на городі. 

Молоді приїжджають, бачать, як мені важко, але просто беруть городину і їдуть додому. Врешті я вирішила серйозно поговорити з сином. 

 – Приїдьте копати картоплю, бо я впаду на тому городі!

 – Але коли, я ж працюю увесь час.

 – Хоч на день, там не так багато.

– То ніяк не вийде, пробач.

Мені дуже прикро було. Наскаржилась сусідці. І тоді вона порадила одного хлопчину, котрий за незначну суму міг допомогти мені на городі. Він прийшов і за день все викопав. Я подзвонила синові, аби розповісти, що справу зроблено. Та він не відповів на виклик. Тоді подзвонила онуці і вона зізналась, що вони разом з батьками і їхніми друзями поїхали на відпочинок у гори. 

Коли ж син мені подзвонив, я не витримала і сказала йому все, що думаю:

 – На овочі не розраховуйте. Краще її людям бідним роздам! І це останній рік, коли я щось саджаю!

 Ми посварилися. Та я твердо для себе все вирішила. А ви б закрили на таке очі?

IrynaS

Related Articles

Коли я одружувався, я сподівався, що моя дружина буде підтримувати в домі порядок. Ти справді вважаєш, що в цьому домі можна жити? — голос Максима, тихий і ніби позбавлений будь-яких емоцій, заповнив кухню, де Мар’яна щойно закінчила прибирання. Він не кричав. Максим ніколи не кричав. Його сила була в іншому — у вмінні дивитися так, ніби перед ним не дружина, а прикре непорозуміння, яке заважає йому насолоджуватися ідеальним світом. Мар’яна повільно відклала планшет. Очі пекли від утоми. Вона повернулася з роботи дві години тому, і за цей час встигла розібрати торби, завантажити пральну машину, зварити вечерю та протерти кожну полицю у вітальні. У повітрі ще витав аромат свіжої м’яти від засобу для меблів. Вона знала, що він прийде і почне «техогляд». Це стало їхнім ритуалом. Недільним, вечірнім, щоденним — неважливо. Кожен його візит додому нагадував візит суворого ревізора до занедбаної сільської їдальні. Максим стояв посеред кімнати у своєму бездоганному світлому костюмі. Він навіть не роззувся, хоча Мар’яна щойно вимила підлогу. В одній руці він тримав шкіряний портфель, іншою вказував на обідній стіл зі світлого дуба. — Підійди ближче. Подивися сама, — скомандував він

Коментарі Вимкнено до Коли я одружувався, я сподівався, що моя дружина буде підтримувати в домі порядок. Ти справді вважаєш, що в цьому домі можна жити? — голос Максима, тихий і ніби позбавлений будь-яких емоцій, заповнив кухню, де Мар’яна щойно закінчила прибирання. Він не кричав. Максим ніколи не кричав. Його сила була в іншому — у вмінні дивитися так, ніби перед ним не дружина, а прикре непорозуміння, яке заважає йому насолоджуватися ідеальним світом. Мар’яна повільно відклала планшет. Очі пекли від утоми. Вона повернулася з роботи дві години тому, і за цей час встигла розібрати торби, завантажити пральну машину, зварити вечерю та протерти кожну полицю у вітальні. У повітрі ще витав аромат свіжої м’яти від засобу для меблів. Вона знала, що він прийде і почне «техогляд». Це стало їхнім ритуалом. Недільним, вечірнім, щоденним — неважливо. Кожен його візит додому нагадував візит суворого ревізора до занедбаної сільської їдальні. Максим стояв посеред кімнати у своєму бездоганному світлому костюмі. Він навіть не роззувся, хоча Мар’яна щойно вимила підлогу. В одній руці він тримав шкіряний портфель, іншою вказував на обідній стіл зі світлого дуба. — Підійди ближче. Подивися сама, — скомандував він

Біля виходу чекав він — великий, пухнастий, трохи кумедний. Одне вухо стирчить, друге звисає. Наче м’яку іграшку зібрали не за інструкцією.

Коментарі Вимкнено до Біля виходу чекав він — великий, пухнастий, трохи кумедний. Одне вухо стирчить, друге звисає. Наче м’яку іграшку зібрали не за інструкцією.

Ніно! Сядь, нам треба поговорити, — почала Тамара, зовиця. — Ми тут з Олегом порадилися. Ти якась дивна останнім часом. Може, тобі до лікаря сходити? Якісь ліки попити? Жінка в твоєму віці не може так раптово змінюватися без причини. — Якої причини, Тамаро? — тихо запитала Ніна. — Ну, ти сама подивись на себе! Мовчки приходиш, мовчки йдеш. Якась блузка нова, якісь нові креми. Ти про сім’ю думаєш? Про чоловіка?

Коментарі Вимкнено до Ніно! Сядь, нам треба поговорити, — почала Тамара, зовиця. — Ми тут з Олегом порадилися. Ти якась дивна останнім часом. Може, тобі до лікаря сходити? Якісь ліки попити? Жінка в твоєму віці не може так раптово змінюватися без причини. — Якої причини, Тамаро? — тихо запитала Ніна. — Ну, ти сама подивись на себе! Мовчки приходиш, мовчки йдеш. Якась блузка нова, якісь нові креми. Ти про сім’ю думаєш? Про чоловіка?