Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Вiйcькoві пoказали пpапор Укpаїни на зaході Сoледaра (відео)

Вiйcькoві пoказали пpапор Укpаїни на зaході Сoледaра (відео)

admin
14 Січня, 202314 Січня, 2023 Коментарі Вимкнено до Вiйcькoві пoказали пpапор Укpаїни на зaході Сoледaра (відео)

У місті продовжуються інтенсивні стрілецькі бої

На західних околицях Соледару майорить прапор України, українські захисники  контролюють ситуацію в місті, інтенсивні бої продовжуються. Про це повідомив командир окремої тактичної групи аеророзвідки S.A.R.G. «Птахи Мадяра» з позивним Мадяр.

В ефірі телемарафону Мадяр розповів, що в місті продовжуються інтенсивні стрілецькі бої. Останню годину трохи затихла артилерія, оскільки вночі продовжувались серйозні артбатли.

«Ворог своїми силами давить, щоб обійти Соледар як з північної сторони, так й з південної й дотягтися до певних населених пунктів на мапі. Але йому це не вдається й він методично отримує те, що заслуговує. Після поновлення сил, знову пробує йти й так щоденно», – розповів воїн.

За словами Мадяра, українські воїни внаслідок тривалих боїв створили надійний заслон та планують стояти проти ворога стільки, скільки буде потрібнo.

Джерело: Главком

Навігація записів

Тpаreдія , яку не пeредатu словaмu: рoсійська рaкета влучuла у багатоквартuрний будинок в Днiпpі, під‘їзда немає. Під зaваламu людu
Жiнка з Днiпра, яка сьогодні втратuла сuна, біля зруйновaного ракетою будuнку звернулася до poсіян… ВІДЕО

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Я скаржилася на спину, бо мені хотілося, щоб ти мене пожалів! — голос Анни зірвався на крик. — А не для того, щоб ти влаштовував революцію в моєму домі! Ти переставив чашки, які мені подарувала донька! Я тепер маю ставати на табуретку, щоб випити чаю
  • Ірина стояла в дверях і дивилася на це свято життя. У голові не вкладалося. Що все це означає? Як найкраща подруга могла опинитися в списку «запасних»? Чому Оленка взагалі таке допустила? Але її телефон мовчав. Оленка продовжувала щебетати з гостями, її анітрохи не хвилювало, що вона й словом не обмовилася з людиною, яку називала найближчою… Ірина повільно, ніби уві сні, повернулася до тієї комірчини, забрала зі столу сумочку з подарунком і мовчки вийшла на вулицю через службовий вихід.
  • — Вероніко, ти зовсім совість втратила, рідного дядька на порозі тримати? — голос Віктора Івановича тремтів від удаваного обурення, поки він намагався зазирнути через плече племінниці. Вероніка міцніше стиснула пальцями стару, але щойно пофарбовану хвіртку. Запах сосни та ранкової роси змішувався з їдким ароматом дешевих парфумів дядька. — Дядьку Вітя, я, здається, чітко сказала по телефону: я сьогодні не приймаю гостей. У мене багато роботи в саду. — Якої роботи? — він безцеремонно відсунув її руку і ступив на доріжку, викладену акуратним каменем. — Ого! Нічого собі, ти тут розвернулася. А говорили — розвалюха, тільки на знесення. Твоя мати божилася, що ти останні копійки в трубу зливаєш. — Мама багато чого говорила, — сухо відповіла Вероніка, йдучи за ним. — І ви, пам’ятаю, під час угоди сміялися, що впарюєте мені «гнилий сарай» за ціною міської студії. Віктор зупинився…
  • Софійко! Можеш заїхати до мене, дитино? — тривожно мовила колишня свекруха. — Мені потрібно тобі дещо віддати. Виникла пауза. Софія здивувалася її дзвінку. — Що саме віддати, Маріє Степанівно? Я можу замовити кур’єра, якщо там щось із моїх старих речей. — Ні, кур’єром не можна, — перебила жінка. — Це не телефонна розмова. Просто приїдь. Я чекатиму.
  • — Марку, що це за тон? Ми сім’я! Ми приїхали підтримати вас у такий важкий час… — Підтримати? — я перевів погляд на Дениса, який ліниво гортав стрічку в телефоні. — Ти, здоровий лоб, не можеш сам собі зробити каву? Батьку, а ти бачиш, що вона ледь на ногах стоїть?
  • Коли я одружувався, я сподівався, що моя дружина буде підтримувати в домі порядок. Ти справді вважаєш, що в цьому домі можна жити? — голос Максима, тихий і ніби позбавлений будь-яких емоцій, заповнив кухню, де Мар’яна щойно закінчила прибирання. Він не кричав. Максим ніколи не кричав. Його сила була в іншому — у вмінні дивитися так, ніби перед ним не дружина, а прикре непорозуміння, яке заважає йому насолоджуватися ідеальним світом. Мар’яна повільно відклала планшет. Очі пекли від утоми. Вона повернулася з роботи дві години тому, і за цей час встигла розібрати торби, завантажити пральну машину, зварити вечерю та протерти кожну полицю у вітальні. У повітрі ще витав аромат свіжої м’яти від засобу для меблів. Вона знала, що він прийде і почне «техогляд». Це стало їхнім ритуалом. Недільним, вечірнім, щоденним — неважливо. Кожен його візит додому нагадував візит суворого ревізора до занедбаної сільської їдальні. Максим стояв посеред кімнати у своєму бездоганному світлому костюмі. Він навіть не роззувся, хоча Мар’яна щойно вимила підлогу. В одній руці він тримав шкіряний портфель, іншою вказував на обідній стіл зі світлого дуба. — Підійди ближче. Подивися сама, — скомандував він
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes