Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • В ООН зaявили, що у вiйні в Укрaїні “не будe пeрeможця”

В ООН зaявили, що у вiйні в Укрaїні “не будe пeрeможця”

admin
3 Червня, 20223 Червня, 2022 Коментарі Вимкнено до В ООН зaявили, що у вiйні в Укрaїні “не будe пeрeможця”

Помічник генерального секретаря ООН, координатор Організації з кризової ситуації в Україні Амін Авад заявив, що у вторгненні Росії в Україну “немає і не буде переможців”.

Про це повідомляє “Європейська правда” з посиланням на заяву Авада з нагоди 100 днів вторгнення РФ в Україну.

Помічник генсека ООН наголосив, що війна Росії проти України є порушенням її територіальної цілісності й Статуту Організації, а також “завдала неприйнятної шкоди людям і вплинула майже на всі сфери цивільного життя”.

“У цієї війни немає і не буде переможців. Радше ми стали свідками 100 днів того, що втрачене – життів, осель, робочих місць і майбутнього. Ми стали свідками руйнувань у містах і містечках, селах і селищах”, – наголосив Авад.

Він додав, що ООН продовжує гуманітарну підтримку людей, що стали жертвами війни, розв’язаної Росією. За останні 100 днів Організація надала допомогу майже 8 мільйонам людей.

“Водночас ООН користається з кожної можливості пом’якшення глобальних наслідків руйнівного впливу війни на продовольчу безпеку, прагнучи розблокувати критично важливу торгівлю збіжжям і товарами вжитку”, – додав помічник генсека ООН.

Він наголосив, що ООН прагне мирного розв’язання конфлікту.

“Перш за все, нам потрібен мир. Війна повинна завершитись зараз же”, – підсумував Авад.

Джерело: Українська правда

Навігація записів

Шoйгу та Кaдирoв зyстрілися на сoтий день вiйни та вирiшили її прискoрити: у мeрежі висміяли “дoна” за взyття
На Сєвєродoнецькому нaпрямку ЗСУ змуcили вoрoга відiйти від двoх насeлених пyнктів – Міноборони

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Я скаржилася на спину, бо мені хотілося, щоб ти мене пожалів! — голос Анни зірвався на крик. — А не для того, щоб ти влаштовував революцію в моєму домі! Ти переставив чашки, які мені подарувала донька! Я тепер маю ставати на табуретку, щоб випити чаю
  • Ірина стояла в дверях і дивилася на це свято життя. У голові не вкладалося. Що все це означає? Як найкраща подруга могла опинитися в списку «запасних»? Чому Оленка взагалі таке допустила? Але її телефон мовчав. Оленка продовжувала щебетати з гостями, її анітрохи не хвилювало, що вона й словом не обмовилася з людиною, яку називала найближчою… Ірина повільно, ніби уві сні, повернулася до тієї комірчини, забрала зі столу сумочку з подарунком і мовчки вийшла на вулицю через службовий вихід.
  • — Вероніко, ти зовсім совість втратила, рідного дядька на порозі тримати? — голос Віктора Івановича тремтів від удаваного обурення, поки він намагався зазирнути через плече племінниці. Вероніка міцніше стиснула пальцями стару, але щойно пофарбовану хвіртку. Запах сосни та ранкової роси змішувався з їдким ароматом дешевих парфумів дядька. — Дядьку Вітя, я, здається, чітко сказала по телефону: я сьогодні не приймаю гостей. У мене багато роботи в саду. — Якої роботи? — він безцеремонно відсунув її руку і ступив на доріжку, викладену акуратним каменем. — Ого! Нічого собі, ти тут розвернулася. А говорили — розвалюха, тільки на знесення. Твоя мати божилася, що ти останні копійки в трубу зливаєш. — Мама багато чого говорила, — сухо відповіла Вероніка, йдучи за ним. — І ви, пам’ятаю, під час угоди сміялися, що впарюєте мені «гнилий сарай» за ціною міської студії. Віктор зупинився…
  • Софійко! Можеш заїхати до мене, дитино? — тривожно мовила колишня свекруха. — Мені потрібно тобі дещо віддати. Виникла пауза. Софія здивувалася її дзвінку. — Що саме віддати, Маріє Степанівно? Я можу замовити кур’єра, якщо там щось із моїх старих речей. — Ні, кур’єром не можна, — перебила жінка. — Це не телефонна розмова. Просто приїдь. Я чекатиму.
  • — Марку, що це за тон? Ми сім’я! Ми приїхали підтримати вас у такий важкий час… — Підтримати? — я перевів погляд на Дениса, який ліниво гортав стрічку в телефоні. — Ти, здоровий лоб, не можеш сам собі зробити каву? Батьку, а ти бачиш, що вона ледь на ногах стоїть?
  • Коли я одружувався, я сподівався, що моя дружина буде підтримувати в домі порядок. Ти справді вважаєш, що в цьому домі можна жити? — голос Максима, тихий і ніби позбавлений будь-яких емоцій, заповнив кухню, де Мар’яна щойно закінчила прибирання. Він не кричав. Максим ніколи не кричав. Його сила була в іншому — у вмінні дивитися так, ніби перед ним не дружина, а прикре непорозуміння, яке заважає йому насолоджуватися ідеальним світом. Мар’яна повільно відклала планшет. Очі пекли від утоми. Вона повернулася з роботи дві години тому, і за цей час встигла розібрати торби, завантажити пральну машину, зварити вечерю та протерти кожну полицю у вітальні. У повітрі ще витав аромат свіжої м’яти від засобу для меблів. Вона знала, що він прийде і почне «техогляд». Це стало їхнім ритуалом. Недільним, вечірнім, щоденним — неважливо. Кожен його візит додому нагадував візит суворого ревізора до занедбаної сільської їдальні. Максим стояв посеред кімнати у своєму бездоганному світлому костюмі. Він навіть не роззувся, хоча Мар’яна щойно вимила підлогу. В одній руці він тримав шкіряний портфель, іншою вказував на обідній стіл зі світлого дуба. — Підійди ближче. Подивися сама, — скомандував він
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes