Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Українець не вuтрuмaв: Мені однoму здaється, що пoліція на “джипі” з кондиціонeрчикoм і сoлдат на 50-річнoму “уaзику” то якось не прaвильно? То, мoже пора вже…

Українець не вuтрuмaв: Мені однoму здaється, що пoліція на “джипі” з кондиціонeрчикoм і сoлдат на 50-річнoму “уaзику” то якось не прaвильно? То, мoже пора вже…

admin
2 Липня, 20222 Липня, 2022 Коментарі Вимкнено до Українець не вuтрuмaв: Мені однoму здaється, що пoліція на “джипі” з кондиціонeрчикoм і сoлдат на 50-річнoму “уaзику” то якось не прaвильно? То, мoже пора вже…

ПРОПОНУЮ!

А давайте на час війни віддамо усі новенькі поліцейські джипи і мікроавтобуси ЗСУ, а поліцейським віддамо військові “буханки” і волонтери будуть забезпечувати не армію беушками, а поліцію.

У нас же війна, то, мабуть так правильніше буде.
Бо навіщо нам поліція, коли військові не зможуть захистити країну?

Хто і коли бачив поліцейського на УАЗ-469, чи на “буханці”? Смішно, так?
Чому ж тоді ми бачимо наших воїнів на цих “шедеврах” радянського автопрому?

Чи сидіти під кущем у “глибокому тилу” з трукамом в руках замість автомата під час війни поліціянтам обов’язково у авто із кондиціонерами?

Ну, якщо ми за свої податки так гарно переоснастили поліцію, але не встигли з ЗСУ, а тут війна, то що нам заважає зараз зробити такий “ченж”?

Чи мені одному здається, що патрульний на аутлендері з кондиціонерчиком і солдат на 50-річному уазику то якось не правильно? Чи перевезення особового складу поліції новенькими івеко, рено і фордами, а ЗСУ на ГАЗ-53 і ГАЗ-66 це нормально?

То, може, пора нам визначитись із пріоритетами?

Р.S. А волонтери, гадаю, з радістю закамуфлюють увесь поліцейський автопарк для ЗСУ.

На зображенні може бути: автомобіль
На зображенні може бути: 2 людини, автомобіль та на відкритому повітрі
На зображенні може бути: 3 людини та на відкритому повітрі

Сергій Данилюк

Навігація записів

Нa цe можнa дuвuтuся вічно”, – покaзaно момeнт майстeрного знuщeння склaду боєпрuпaсів роcійcьких окyпaнтів у Попaсній
Українські захисники знищили колону російської техніки під Лисичанськом (відео)

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна
  • — Наталю, тут така справа… — голос Кирила в телефонній трубці звучав напружено.
  • У ресторані? — здивовано перепитала свекруха. — Але ж це так дорого і абсолютно не по-домашньому! Я вже і м’ясо купила, і рецепт нового салату знайшла… Я могла б наготувати всього найкращого, зекономили б гроші на щось корисне. Навіщо годувати чужих людей, коли вдома є своя кухня? — Мамо, ми хочемо, щоб ви цього дня просто відпочили і розділили з нами радість, — м’яко сказав Павло, який тепер частіше брав ініціативу в розмовах. — Ми хочемо побути з вами, поговорити, а не дивитися, як ви весь вечір бігаєте від кухні до столу, подаєте гаряче і миєте тарілки. Ми хочемо бачити вашу усмішку, а не втому. На тому кінці дроту виникла пауза. Довга, майже нескінченна. Було чути тільки рівномірне дихання. — Ну що ж… якщо ви так вирішили… я прийду, — тихо відповіла вона. Вечір у ресторані почався з напруги. Марія Степанівна прийшла в гарній синій сукні, яку не одягала роками. Вона зробила зачіску, але очі її залишалися настороженими. Вона сіла на краєчок стільця, оцінюючи сервіровку, колір серветок та якість води в келихах
  • Я якось не витримала, зайшла під приводом, що хочу їй тиск виміряти. Заходжу, а там така картина: сидить це вовченя за столом, пальцем по жовтій сторінці водить і по складах, з затримками, з червоним від напруги обличчям, читає. А Людмила Василівна сидить навпроти, в’яже шкарпетку з грубої овечої вовни і виправляє його, якщо він помиляється. Суворо, але без крику.
  • Запросила кавалера на вечерю. Він прийшов з порожніми руками і розкритикував мій борщ: «Мама нарізає капусту тонше»… Перший тривожний сигнал у голові задзвенів, як дзвін у церковне свято.
  • — Мамо, це буквально на два місяці, — Юля, її єдина донька, виглядала втомленою і трохи винуватою. — Вадим каже, що орендодавець підняв ціну, а нам треба трохи підтягнути хвости по кредиту. Ми пересидимо у тебе, заощадимо, і до весни з’їдемо. Ти ж не проти?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes