Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Траrедія, яку не nередати словамu: У Дніпрі роsіянu yбuлu родuну леrендарного українського війsьковоrо. Фото

Траrедія, яку не nередати словамu: У Дніпрі роsіянu yбuлu родuну леrендарного українського війsьковоrо. Фото

Viktor
24 Серпня, 2024 Коментарі Вимкнено до Траrедія, яку не nередати словамu: У Дніпрі роsіянu yбuлu родuну леrендарного українського війsьковоrо. Фото

У Дніпрі від ракетного удару загинула ціла родина – бабуся, мама та двоє дітей. Дідусь був на роботі в нічну зміну, а батько дітей зараз боронить Україну в районі Лиману. Вижив старий пес на прізвисько Крим.

Соцмережі облетіли фото та відео з місця трагедії: на місці приватного будинку лише величезна вирва від ракети

Від будинку залишилася лише вирва.

Ця трагедія вражає своєю жорстокістю. Російська ракета влучила у приватний будинок, у якому мирно спала родина: бабуся Алла, мама Наталія, її діти – 8-річний Іван та 9-річна Василина.

Від вибуху на місці будинку залишилася лише величезна вирва. Рятувальники загиблих збирали по частинах. Не одразу змогли знайти Івана, фрагменти його тіла виявили вже пізніше.

У Дніпрі російська ракета вбила родину українського військового, пес Крим на руїнах оплакував господарів: історія
Цієї ночі дідусь був на роботі у нічну зміну, а чоловік Наталії – військовий, він захищає Україну в районі Лиману. Зараз він приїхав з фронту, щоб попрощатися зі своїми найріднішими людьми.

Відомо, що Наталя з дітьми переїхала жити до бабусі та дідуся з іншого району Дніпра.

Малювала та була патріоткою

Знайомі сім’ї кажуть, що сама Наталя була дуже спокійною, приємною та мовчазною. Навіть у шкільних батьківських чатах вона писала рідко і лише у справі.

Дочка Василина навчалася у 4 класі, дуже мила, тиха та усміхнена дівчинка – такою вона запам’яталася однокласникам.

Іван молодший за сестру на рік. Обоє навчалися в одній із шкіл Дніпра, жили неподалік від неї.

Наталя дуже добре малювала. За час карантину вона навчилася малювати картинки зі звірятками.

Із початком широкомасштабної війни Наталя багато писала про це, підтримувала ЗСУ. У перший день війни вона написала:

У Дніпрі російська ракета вбила родину українського військового, пес Крим на руїнах оплакував господарів: історія

“Ненавиджу всіх, хто каже, що це не війна. Тих, хто каже, що Росія не нападала на Україну, а Україна воює проти самої себе. Тих, хто не визнає, що ця війна йде вже восьмий рік. Тих, хто прикривається своїм незнанням і навіть не відкриває рота, живучи в країні-агресорі. Ви кажете, що не заслуговуєте на той уряд, який маєте зараз. Але чи відрізняєтеся ви від нього? Хіба не ви зараз чините так, як ваш президент?”

Наразі чоловік Наталії приїхав до Дніпра, щоб поховати рідних.

Джерело

Навігація записів

“Я пeреконаний, що вiйна незабаром зaкінчиться”: президент Пoльщі Дyда у Києві
Нова абсoлютна збрoя! Сьогодні вперше відбулось успішне бойове застосування ракети-дрона “Паляниця” – Зеленський

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Друзі, сьогодні ми святкуємо не тільки чверть століття нашого шлюбу. Ми святкуємо диво. Через кілька місяців нас стане троє. Марія чекала на аплодисменти. Вона чекала, що хтось підійде і обійме її. Але замість цього вона почула тихий стукіт виделки об тарілку. Це Ганна Степанівна повільно опустила руку. — Ви з глузду з’їхали? — голос матері пролунав на весь зал, холодний і гострий. — Тобі сорок п’ять, Маріє. Тобі про вічне думати час, про здоров’я, а ти вирішила в дитсадок гратися? Хто цю дитину на ноги ставити буде? Андрій? Чи ти в свої шістдесят будеш на батьківських зборах серед двадцятирічних сидіти як бабця? — Мамо, це наше рішення, — спробувала вставити Марія, відчуваючи, як обличчя починає палати. — Це не рішення, це егоїзм! — втрутилася дружина брата Андрія, Світлана. Вона завжди заздрила їхнім статкам. — Ви про дитину подумали? Які ризики в такому віці? Ви хочете народити і покинути його сиротою в підлітковому віці? Це просто безвідповідально
  • Я знаю, що ти мене заблокувала. Але я маю сказати: ти пошкодуєш про це. Усе, що я робив – заради нас. Заради сім’ї
  • — Розумію, що прохання незвичне, — продовжила Віра Олексіївна, помітивши розгубленість невістки. — Але родина має допомагати одне одному в складні часи. Настуся в скрутному становищі, діти потерпають від тісноти, а у вас є можливість подати руку допомоги. — Але чому саме я маю виїжджати? — запитала Оля. — Це ж мій дім.— Люба, ти ж доросла жінка, тобі легше пристосуватись до нових умов, — пояснила свекруха. — А дітям потрібна стабільність, знайоме оточення. До того ж ти весь день на роботі, додому тільки ввечері приходиш. А Насті з малими дім потрібен на цілий день.
  • Місяць тому до 56-річної Лідії прийшов свататись сусід. – Ліда, я говорити гарно не вмію. Скажу, як є. Я тебе люблю.
  • – І куди мені тепер? – Розгублено запитала мати
  • Мене чоловік і такою кохає! — вигукнула я, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Кохає, — спокійно відповіла вона. — Але чи хоче він бачити поруч із собою дружину чи втомлену тітку, яка захекується після першого поверху? Того вечора ми зі злістю з’їли з Сергієм цілу піцу. Я плакала, він заспокоював. Але зерно сумніву вже було посіяне. Я почала помічати, як важко мені зав’язувати шнурки. Як я уникаю дзеркал у повний зріст. Переломний момент стався випадково. Я зустріла Наталю, однокласницю. Ми не бачилися років п’ять. Вона завжди була «в тілі», навіть більшою за мене. Але того дня переді мною стояла жінка з обкладинки. Вона не просто схудла — вона сяяла. Кожна лінія її обличчя була чіткою, очі горіли. Ми розговорилися. Наталя чесно показала фото «до». — Ти знаєш, Оксанко, — сказала вона, — я просто в один день зрозуміла: я не хочу вмирати в 40 років від задишки. Я хочу бачити, як мої діти ростуть, не з вікна квартири, а бігаючи разом з ними в парку. Я прийшла додому і вперше за довгий час роздяглася перед дзеркалом. Я дивилася на себе і не відчувала любові. Тільки жаль і злість. Злість за те, що я дозволила собі стати «невидимкою
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes