Що я, що сваха Ірина Василівна – заробітчанки. Але вона вже роками працює в Італії, доглядає якусь літню сеньйору. І так скажу, що інколи заздрю свасі – змогла закордоном знайти гарну роботу з високою зарплатнею. Ще як приїде в Україну, то виглядає, наче королева – як не шуба нова, то сумочка, вініри вставила, поїхала з подругами в Буковель.

А я час від часу їжджу в Польщу на сезонні роботи – то збір фруктів чи овочів, то на вирощування печериць. Але то переважно на літо, бо так я ще працюю вчителькою музики у школі. 

Правда, часто якраз через ці заробітки у нас зі свахою виникають деякі непорозуміння. От, наприклад, коли діти робили весілля, то пані Ірина сказала, що дає лиш 3 тисячі євро:

– А за решту мають батьки нареченого платити, це така традиція.

– Яка така традиція, скажіть? Он, з вашого боку набагато більше родичів. 

– То моя донька що, за жебрака виходить заміж?

Тоді ми вже разом з чоловіком їхали на 3 місяці в Польщу, аби назбирати грошей на весілля. Бо тих нещасних євро від свахи вистачило хіба на сукню для Христини та дати завдаток в ресторані. Звісно, наш син Павло теж відкладав кошти та шукав підробітки. 

Після весілля вже діти хотіли купити квартиру в місті, гарна трьошка в новобудові одразу з ремонтом. Але й тут пані Ірина вирішила дати задню:

– У мене нема грошей. Сеньйора затримує зарплату. А ще я хочу в санаторій поїхати, бо щось спина болить.

Ну і знову ми з чоловіком думали-гадали, як дітям допомогти. Продали в селі половину паю сусідам, взяли кредит. Я тоді майже на рік поїхала в Польщу, важко працювала. Чоловік Роман теж не опускав руки, гарував на заводі та брав навіть на вихідні додаткові зміни. 

Ви не подумайте, що наш син чи невістка такі ледацюги та сподіваються лиш на чужу поміч. Павло тоді і таксував, і працював на будові та ще й охоронцем залишався на об’єкті. Христинка влаштувалася в салон краси адміністратором та перукарем. Однак, самі розумієте, що наші українські зарплати не рівня тим єврикам чи злотим, які дають на заробітках.

Зараз у дітей все добре, віддали всі борги та вже няньчать донечку Зорянку. Я з Романом, як люблячі бабуся та дідусь, постійно передаємо гостинці з села та подаруночки. 

І от цього тижня до України неочікувано приїхала сваха. Хоча ж обіцяла, що буде аж на Різдво. Але тут причина важлива – ювілей! Пані Ірині 50 цього року стукнуло, тому вирішила влаштувати гулянку. Правда, дітей та деяких родичів запросила в кафе, ще й фотографа замовила. От ми про це святкування дізналися, коли побачили фото в Фейсбуці. 

Тільки наступного дня до нас зателефонувала сваха:

– Я вас окремо запрошую до себе додому. Пригощу смаколиками з Італії, які сеньйора передала. 

Я дістала свою святкову сукню, гарно вдяглися, купили по дорозі пишний букет з троянд. Окрім того, я ще поставила у святковий конверт 500 злотих (5 тисяч гривень на перерахунок). 

І от заходимо ми у гості до свахи…А вона просто у халатику запрошує на кухню. Порізала на тарілочку сир, ковбасу та окремо виклала оливки. Заварила кави та дістала магазинне тирамісу – така була “щедра” гостина. Ірина Василівна весь час хвалилася, як відпочиває в Італії, що з сеньйорою ходить весь час на пляж та кудись в кафе. Ото гарна робота, нічого й додати! Ще й платять понад тисячу євро. 

Добре, що ми все-таки купили їй букет, бо гадали конверт вже під кінець застілля давати. Бо яка гостина – такий і подарунок. Буду я 500 злотих платити за нещасну філіжанку кави та пару шматочків сиру? Сваха сама нічого не готувала. 

Ще й чоловік під столом почав мене штурхати, мовляв, час йти додому. Бо крім вихвалянь свахи про святкування в ресторані та її “заробітки” в Італії, нічого не чули. Ще й нам ні слова не давала сказати. 

І вже через день до мене доносяться слухи – пані Ірина нарікала, що я така-сяка сваха, подарувала їй лише квіти:

– От жалілася, що ти теж на заробітки їздиш, а їй нічого не купила, – каже родичка. 

– А ти подивися на неї, яка мудра! Сама в Італії сидить з сеньйорою, а дітям ні копійки на весілля чи квартиру не дала. 

Тільки от син в цій ситуації став на бік тещі:

– Мамо, ну що ти з батьком за цирк влаштували? 

– Нічого. Нам тільки каву та тарілочку сиру дали. І за це я ще щось маю дарувати? Чого вона нас у кафе не покликала?

– Бо там були тільки її родичі і все. Ми з Христиною самі були лиш годину та поїхали додому. 

– Ну, вибач, синку, але я за таку гостину давати гроші не буду. Купила букет і все. Тим паче, хіба ви забули, хто весь час допомагав грошима? Як я з батьком в Польщу їхала? А Ірка ні копійки не давала вам. могла бодай раз навіть сумку з Італії передати, якісь макарони чи солодощі для онучки. 

Не розумію, з якого це дива Павло заступився за Ірину? Тим паче, вона ж така пані-заробітчанка, а ще обурюється за подарунок?! 

Daryna