Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Щойно слуги разом з ОПЗЖ та “Батьківщиною” протягнули в Раді страшну річ. Не вникаючи в суть”

“Щойно слуги разом з ОПЗЖ та “Батьківщиною” протягнули в Раді страшну річ. Не вникаючи в суть”

admin
3 Червня, 20203 Червня, 2020 Коментарі Вимкнено до “Щойно слуги разом з ОПЗЖ та “Батьківщиною” протягнули в Раді страшну річ. Не вникаючи в суть”

Щойно слуги разом з ОПЗЖ та “Батьківщиною” протягнули в Раді страшну річ. Втихаря й не вникаючи в суть (дали право лише на один виступ, на який не зреагували) ратифікували угоду з Білоруссю про реадмісію. Хто не знає – це угода,згідно якої одна сторона передає іншій громадян, які незаконно прибули на її територію, а інша їх має забрати. Ніби нічого страшного – у нас така угода діє з ЄС. Там були свої ризики, які виявилися мнімальними. Вони стосувалися незаконних мігрантів, що через нашу територію проникали в Європейський Союз.

Але з Білоруссю річ зовсім інша. Ратифікація цієї угоди розв’язує нашій колаборантській владі руки для передачі в Білорусь численних біженців від режиму Лукашенка, які знаходяться на нашій території з якимись порушеннями міграційного законодавства або перебувають у процесі розгляду їхніх заяв. А ще таким чином можна опосередковано через Білорусь фактично видати Росії біженців від путінського режиму. Просто треба заявити, що особа попала в Україну з Білорусі (доказуванням ніхто заморочуватися не буде). А в Білорусі з РФ кордону нема, зате на повну працюють рашистські спецслужби.

І основне. Реадмісія – це не екстрадиція. Тут нема складної екстрадиційної процедури, тривалого екстрадиційного арешту, нема оскаржень, адвокатів тощо. Схопили на вулиці, зачитали у відділку постанову й повезли до кордону в “ласкаві” лабети білоруського КГБ та рашистського ФСБ.

За матеріалами зі сторінки Тараса Чорновіла

Навігація записів

Фірма перейшла на 4-денний робочий тиждень – і помітила значне зростання доходів
Вiдeo. Пpитулa пoтpoлив oкупaнтiв тaк, щo у них пpямo aж niдгopiлo вiд тaкoї пoдaчi iнфopмaцiї!

Related Articles

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Viktor
16 Лютого, 202616 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Цікаве за сьогодні

  • Ігор пішов відкривати. Через хвилину в коридорі пролунав голос, від якого у Марини зводило зуби. — Ігорю! Не зачинено? А ми до вас! Є розмова, серйозна. Свекруха Галина Петрівна, професійна страждальниця і заслужений маніпулятор. Марина вимкнула праску, глибоко зітхнула, натягнула на обличчя чергову посмішку і вийшла в передпокій. Свекруха вже роззувалася, крекчучи і спираючись на плече сина. — Ой, спина… Ой, ноги… Марино, завари чай з лимоном і знайди…
  • Марія все життя прожила у селі і от на старості змушена була жити в квартирі сина й невістки. Вона переживала, думала, що всім заважає. Якось вона попросила сина відвезти її в село до сусідки Ганни. – Синку, ми будемо удвох з нею жити, ми подруги. – Мамо, бабусі Ганни не стало… Вже два місяці як. Марія заплакала. А згодом вона помітила, що син з невісткою щовечора шепочуться на кухні
  • Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати… Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить. Зараз моя свекруха отримає по заслугах. — Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?
  • – Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає. Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.
  • – Я своє не віддам. Двадцять років – це моє, розумієш? Двадцять років… А ти… ти просто зіскочила на чужий поїзд. Але це не твій маршрут. Не твоя станція
  • – Я поїду до батьків на тиждень. Чоловік навіть не запитав, чому. Лише знизав плечима: – Як хочеш. Я не тримаю. Вона поїхала. І не повернулась за тиждень. І не за два. Василь не скучав, але він почав помічати, що хата порожня. Що чай сам не заварюється. Що сорочки лежать брудні. Що тиша ріже вуха.  Василь уперше в житті прибирав сам, варив щось примітивне, пробував полагодити праску. А ще – сидів на лавці й мовчки дивився на захід сонця. І згадував
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes