Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Пyтін зaявив Ердогану: “що Укpaїнa має змиpитися з втрaтою тepитоpiй для діaлoгу”

Пyтін зaявив Ердогану: “що Укpaїнa має змиpитися з втрaтою тepитоpiй для діaлoгу”

admin
5 Січня, 20235 Січня, 2023 Коментарі Вимкнено до Пyтін зaявив Ердогану: “що Укpaїнa має змиpитися з втрaтою тepитоpiй для діaлoгу”

У четвер президент Росії Владімір Путін заявив президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану у телефонній розмові, що Росія відкрита до діалогу щодо України, але Києву треба враховувати “нові територіальні реалії”.

Про це заявили у Кремлі за підсумками розмови Ердогана і Путіна, пише “Європейська правда“.

У Путіна зазначили, що він говорив про “деструктивну роль Заходу”, який “накачує Україну озброєннями”. 

При цьому Путін начебто знову “підтвердив відкритість Росії до серйозного діалогу” – за умови, що влада у Києві виконає “відомі вимоги”, які неодноразово озвучувалися, та буде враховувати “нові територіальні реалії”.

Крім того, за словами Кремля, Путін та Ердоган обговорили стамбульські домовленості про вивезення українського зерна та поставки продовольства та добрив із Росії.

“Підкреслено необхідність сумлінного комплексного підходу, який передбачає усунення всіх бар’єрів для російського експорту”, – зазначено у повідомленні Кремля.

Пресслужба Ердогана заявила, що турецький президент запропонував Путіну підкріпити заклики до миру та переговорів одностороннім оголошенням про припинення вогню та “баченням справедливого рішення”.

Нагадаємо, у вівторок радник турецького президента Ібрагім Калин анонсував телефонні розмови Ердогана з президентами України та Росії.

Чи відбулася розмова з Володимиром Зеленським, наразі не повідомлялося.

Навігація записів

“Зaклuкaю пpuпuнuтu вoгoнь!” Кuрuлo пpocuть пepeмup’я “мiжycoбнoгo кoнфлiктy” нa Рiздвo
“А зараз ми візьмемо Почаїв! Ви чули?! Я сказала, Почаїв!” Забужко заклuкала до подальшого звільнeння України від Мoсковcької цeрквu…

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
  • Сором накрив Станіслава гарячою хвилею. Вона впізнала його, впізнала відразу! Вона пам’ятає всіх своїх учнів по імені, а він сидів і байдуже дивився, як вона кульгає по пішохідному переходу
  • — Що сталося?! — загорлав Михайло, розмахуючи паском. — Я зайшов у спальню і побачив, як це мале дівчисько нишпорить у моєму портмоне! На власні очі бачив, як вона витягла дві купюри по тисячі і запхнула в шкарпетку! — Та ні, дядько Мишко, я не… — почала було Аріна, але Михайло вже зірвався з місця. — Михайле, припини! — Вероніка спробувала відтягнути чоловіка. 
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes