Ми після одруження мріяли про власне житло, однак на батьківщині не вдавалося наскладати необхідну суму, тому вирішили, що чоловік поїде на заробітки. Я не дуже хотіла його відпускати, однак розуміла, що іншого виходу в нас немає, не будемо все життя в орендованій квартирі, до того ж зараз поки молоді, маємо більше здоров’я, загалом поїхав Павло, а я залишилася тут.

Вже через чотири роки придбали квартиру на околицях міста — дві кімнати. Варіант мені не дуже подобався, однак нам ще потрібні були кошти на капітальний ремонт, тому не шикували. Ще за рік привели квартиру до ладу, і нарешті настав час нашого переїзду — я була на сьомому небі від щастя. Одразу почала готуватися до новосілля.

Моїх батьків вже давно немає, тому з гостей були лише родичі чоловіка — свекруха Віра, його сестра з чоловіком та молодший брат з дружиною. Свекруха була власницею трикімнатної квартири, і проживала вона зі своїми дітьми та їхніми сім’ями, всі вони не покидали батьківської оселі, лише моєму чоловікові вдалося вирватися з-під маминого крила. Не розуміла, як десять людей можуть проживати в одній квартирі, але мені не було до цього діла.

На новосілля я приготувала багато страв, але недорогих, оскільки після ремонту не мала можливості шикувати. Зробила овочеву та сирну нарізку, салат з редиски, моркву по-корейськи, придбала оселедець, пюре з котлетами на гаряче, зварила ще бульйон й подала з млинцями, однак моїм гостям нічого не подобалося. Розкритикували, що немає м’ясної нарізки, бульйон їм був прісний, салат не такий смачний, як у Віри Степанівни. Я дуже ображалася, оскільки застілля перетворилося на справжнє ток-шоу: всі поголовно порівнювали свекруху зі мною.

Віра Степанівна і невістці, і доньці також часто дорікала, однак всі ми не звертали на це увагу.

Під кінець вечора, чи то на жарт, чи на правду, але родичі чоловіка почали сперечатися, хто з них переїде жити до нас. Я сказала, що в цій квартирі ми будемо проживати наодинці, нам ніхто не потрібен, на що почула гнівну відповідь:

– Ти думаєш, ми в тебе будемо запитувати? Якщо з сином щось трапиться, я є його спадкоємиця й можу спокійно жити тут.

Я була шокована з того, які думки у свекрухи. А чоловік просто сидів мовчки й не став сперечатися з мамою.

– Давайте переїду я, тоді в мою кімнату поселите своїх дітей, — сказала свекруха доньці.

Дітям сподобалася така пропозиція, вони вже подумки збирали речі матусі. Тут я схопилася з-за столу й почала кричати:

– Ніхто до нас не переїде! Ніхто!

Насправді і донька, і син свекрухи мають непоганий дохід, можливо, заробляють більше, ніж ми з чоловіком,

Просто сім’ї Люби і Сергія мають непоганий дохід, більший, ніж наш з чоловіком. Правда, вони не економлять, часто ходять в ресторан, їздять на моря, а ми все спільне життя відкладаємо копійку до копійки, а вони не хочуть нічого змінювати. Я не хочу терпіти свекруху у своєму будинку, довгий час мріяла про те, щоб стати господинею у власному домі, а тут таке.

Ще й чоловік заїкнувся:

– А чому ти проти? Нічого не станеться, якщо матір з нами буде жити, тобі щось допоможе!

Свекруха задоволено дивилася на мене:

– Ні, – відрізала я. – Тільки через розлучення.

Не знаю, що буде з цього далі, але я вирішила, що рішення змінювати не буду.

Що Ви думаєте з цього приводу?