Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Наші повертаються додому. Наймолодшому – 26, найстаршому – 65

Наші повертаються додому. Наймолодшому – 26, найстаршому – 65

Viktor
24 Серпня, 202524 Серпня, 2025 Коментарі Вимкнено до Наші повертаються додому. Наймолодшому – 26, найстаршому – 65

На День Незалежності найкращим подарунком став обмін полоненими.

Точну кількість обміняних не називають, але відомо, що це комбінований обмін.

Тобто додому повернулися і військові, і цивільні.

Деталі передає 24 Канал з посиланням на ГУР і Офіс обмудсмена.

Що відомо про обмін полоненими на День Незалежності?

Серця українців знову б’ються вільно на рідній землі! Їхній полон тривав роки – але вони знову отримали свободу!
– написали в Офісі омбудсмена.

Оскільки обмін комбінований, то вік звільнених військових і цивільних відрізняється.

У Дмитра Лубінця навели такі цифри:

Наймолодшому звільненому військовому – 26 років, найстаршому – 62 роки.

Наймолодшому звільненому цивільному – 28 років, найстаршому – 65 років.

Удалося звільнити воїнів ЗСУ, НГУ, ТрО, ДШВ, ВМС, ПС, ДПСУ. Майже всі військові провели в полоні понад три роки.

Згідно з домовленостями у Стамбулі були повернені додому українські військові, водночас у рамках чергового 68-го обміну були визволені восьмеро цивільних українців,
– написали в ГУР.

Звільнити цивільних допомогли Об’єднані Арабські Емірати.

Хто з цивільних повернувся додому 24 серпня:

це двоє українських журналістів – Дмитро Хилюк та Марк Каліуш, які були незаконно затримані окупантами в 2022 та 2023 роках;

медик Сергій Ковальов з батальйону “Госпітальєри”, який рятував життя захисників і цивільних під час облоги на заводі “Азовсталь”;

колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко, який не пішов на співпрацю з окупантами.

“Військовослужбовці, які сьогодні повернулися, обороняли місто Маріуполь, луганський, донецький, харківський, запорізький, херсонський, миколаївський, київський, сумський напрямки, охороняли Чорнобильську АЕС. Також побачать рідних ті, хто потрапив до рук ворога на тимчасово окупованих територіях, в Криму”, – додали в ГУР.

Навігація записів

Щось новеньке! Кабачки з печерицями на зиму – рецепт неймовірно смачного салату
Сиpський: нaші бiйці контратакували і звiльнили на Донeччині села Михaйлівку, Зeлений Гай, Вoлодимирівку

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes