Моя бабуся завжди готувала смачну їжу. Але одного разу вона подала на стіл на очах мого діда згорілий пиріг.

Коментарі Вимкнено до Моя бабуся завжди готувала смачну їжу. Але одного разу вона подала на стіл на очах мого діда згорілий пиріг.

Моя бабуся завжди готувала смачну їжу. Але одного разу вона подала на стіл на очах мого діда згорілий пиріг.

Не просто трохи обгорілий, а чорний, як вугілля.

Я напружено чекав, що скаже мій дідусь. Але він мовчки з’їв пиріг і обернувшись спокійно запитав, як пройшов мій день.

Потім я почув, як моя бабуся вибачається перед ним за вечерю.

Я ніколи не забуду його відповіді.

“Дорога, ти завжди смачно готуєш”.

Пізніше я запитав його, чи він сказав правду.

Він поклав руку мені на плече і сказав: “У бабусі був дуже важкий день на роботі … Вона втомилася. Згорілий пиріг не завдав мені шкоди, але різке слово могло б завдати їй болю”.

Як важливо пам’ятати – ми всі робимо помилки. Але ми не повинні зациклюватися на них, а підтримувати тих, кого любимо.

Навіть якщо пиріг підгорів…

Ігумен Саватій Собко

Related Articles

Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років

Коментарі Вимкнено до Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років

Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.

Коментарі Вимкнено до Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.

— Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.

Коментарі Вимкнено до — Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.