Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Viktor
24 Грудня, 2024 Коментарі Вимкнено до Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Мене запросили познімати весілля в РАГС. Нареченій, майже рік тому, подруга подарувала мій сертифікат на фотосесію. Ось він і став в нагоді… Ми не знайомі…

Будній день без особливих святкувань. Зазвичай від таких зйомок нічого не чекаєш. Пара мого віку, другий шлюб у обох. Замість мами у нареченої в почесних гостях її син підліток.

Наречений – військовий, дужий дядько з сумними добрими очима. З ним його побратими. Церемонія все не починалась, чекали ще одного почесного гостя, зі сторони нареченого. Вразило те, що робітниці РАГСу не влаштовували розбір польотів і теж чекали на одного почесного гостя, більше години (я вже думала буде Залужний).

Все ніяк не дочекались і вирішили починати без нього… Я перша зайшла в зал, зняти стандартну фотку зі свідоцтвом, шампанським і каблучками… Коли побачила пару, ком застряг в горлі: ВІН – з Северодонецьку, ВОНА – з Криму… Люди з втраченим домом, з втраченим всім…

Що їм прийшлось пережити за ці 9 років?!… Але вони продовжують жити і вірити в щастя! Заграла музика, наречені увійшли до зали…

Далі все по шаблону… Одягають каблучки, ставлять підписи, стають в арку навпроти гостей, їх оголошують чоловіком і дружиною… я дивлюсь крізь камеру на нареченого, він дивиться в одну точку, ніби не з нами, ніби бачить щось дуже страшне і очі стають ще сумнішими, він закляк і майже не дихає.

Черкащанин приїхав на власне весілля на танку з Бахмута (ФОТО) -  18000.com.ua

Розвертаю камеру на 180 градусів і бачу в залі довгожданного гостя… І це не Залужний, це юнак, вчорашній школяр в брудній військовій формі з розпізнавальним скотчем на ногах і руках, на реглані маркером написано «Командир», біля РАГСу стоїть його розбитий, прострелений позашляховик, яким він щойно дістався на весілля батька, з самого фронту.

В цей момент батько обіймає сина, вперше з початку війни… Дивлюсь на них, перестаю щось чути, здається падаю в кролячу нору і лечу донизу безкінечно… Сльози самі течуть і їх не зупинити. В залі всі плачуть, але так тихо, ніби бояться своїми емоціями порушити обійми найрідніших…

Церемонімейстер намагається крізь сльози, щось сказати в мікрофон, але замовкає, бо не в силі… Цей молодий командир був підлітком коли почалася війна в його місті, він обрав військову професію і пішов захищати свою землю.

Шикуємося в ряд на сходах РАГСу: він, вона і їх сини… вони більше не виглядають, як наречені, вони – батьки з важким серцем. Очі його сина це порожнеча, в яку неможливо дивитися. Очі її сина – сповненні впевненості і спокійної рішучості.

Поки для нас це: «аби нашим дітям не довелось воювати», чиїсь вже на війні… Потім біля РАГСу родинне фото, наречений просить почекати, хоче перевдягнутися у вишиванку. Наречена пояснює: треба батькам в окупацію відправити фотографії, якщо вороги побачать, що їх син військовий їх можуть вбити… 

Фото не виставляю, війна триває… Колись вона закінчиться і про них напишуть книги… А поки тримаємось, донатимо, молимось за кожне життя і віримо в Перемогу!”

Автор 

Навігація записів

Щoйнo! Шмuraль жօpcmкo звeppнyвcя дo TЦK. “He дaй Бօжe я щe paз щօcь noдiбнe nօчyю…”
Росiйський корaбель, що відoмий пeрeвезенням збрoї, зaтoнув біля узбeрежжя Іспaнії 

Related Articles

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Viktor
16 Лютого, 202616 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

За рік роботи в них я дізналась, що вагітна. Батьком дитини був Мартін. Цього в моїх планах не було…

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до За рік роботи в них я дізналась, що вагітна. Батьком дитини був Мартін. Цього в моїх планах не було…

Цікаве за сьогодні

  • Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років
  • Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.
  • — Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.
  • – Його можуть забрати на війну і на той світ відправити. Тому не викабенюйся і дай грошей – каже свекруха. І це після всього “доброго”, що зробив Матвій!
  • – Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…
  • — Оля, я не знаю, як тобі сказати… — голос матері тремтів і зривався. — У мене дуже погані новини.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes