– Федоре, подивися, яку сукню я купила! Подобається?

Федір підняв очі й усміхнувся.

– Нумо, крутанись! Дуже гарна. Тобі дуже личить! – ніжно промовив чоловік.

– І мені сподобалося… Я весь магазин облазила, думала, піду без покупок! І в останній момент побачила цю сукню! Я в неї закохалася! Влітку на день народження Маринки в ній піду.

– Ні, в ній не ходи, – зробивши серйозний вигляд, вимовив Федір.

– Чому? – засмучено запитала Орися.

– Тому що тоді ти будеш красивішою за іменинницю. А так не можна.

Орися розсміялася, а Федір подумав, який гарний сміх у його дружини.

– Та ну тебе!

Жінка підійшла до дзеркала, ще раз милуючись обновкою. Небесно-блакитна сукня і справді їй пасувала, на її тлі сірі очі Орисі здавалися яскраво-блакитними.

Федір теж милувався своєю дружиною і відчував, як на душі стає нудно. Він усе ще їй не сказав… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…

– А ми коли у відпустку збиралися? – подивившись через дзеркало на чоловіка, запитала Орися.

– У вересні… – захриплим від хвилювання голосом відповів чоловік.

– У вересні… Треба буде до цього часу купальники подивитися. А то в мене тільки два. Цього буде мало.

Федір прикрив очі. Ні, не можна й далі приховувати правду. Йому хотілося її вберегти, але він розумів, що не вийде. Доведеться розповісти.

– Орисю, сядь, будь ласка, – промовив чоловік.
Жінка розвернулася, все ще посміхаючись. Але потім побачила серйозне обличчя чоловіка, і посмішка зникла.

– Що сталося, Федоре? – злякано запитала вона, сідаючи поруч зі своїм чоловіком.

– У мене погані новини…

– Господи… Не муч, що таке? Усі живі-здорові? Мама в порядку?

– Усі здорові! – заспокоїв її Федір. А потім, узявши її руки у свої, промовив, – моя фірма збанкрутувала.

Орися дивилася на чоловіка, намагаючись усвідомити сказане.

Одружилися вони п’ять років тому. Федір був старший за Орисю на десять років, але дівчина на той момент шалено в нього закохалася. І вік не був перешкодою. Тоді справи Федора тільки-тільки пішли в гору, і ніхто не зміг би звинуватити Орисю в тому, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знали їхню пару, бачили, як подружжя кохає одне одного.

Кажуть, що деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки цілого. У їхньому спільному житті не було ніякого бруду. Не було ні брехні, ні обману.

Бізнес Федора після весілля поліз у гору. Він почав відразу багато заробляти, і подружжя швидко змінило маленьку двокімнатну квартирку на великий будинок. Обзавелися машинами, стали часто літати на відпочинок. І їхнє і так безхмарне життя стало ще кращим.

Федір вважав, що якщо чоловік одружується, він апріорі бере на себе зобов’язання з утримання сім’ї. Дружина може працювати, але її гроші не мають бути основним доходом. Тому він навіть не знав, скільки отримує Орися.

Зазвичай, вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, всякі милі жіночі штучки. Часом Орися закуповувала продукти, оплачувала якісь невеликі рахунки, але все це було за її бажанням. Основна роль добувача була на Федорі. Йому так було комфортніше.

А тепер він змушений зізнатися в провалі. І у своїй слабкості.

Федір навіть подумав, що, якщо після краху його бізнесу, Орися захоче піти від нього, він її зрозуміє. Адже він не виконав свого завдання.

– Як давно все погано? – тихо запитала Орися.

– Кілька місяців. Думав, що випливу, але ні. Сьогодні компанію офіційно оголошено банкрутом. Мені шкода…

Федір опустив голову. Йому було соромно дивитися коханій жінці в очі.

– Чому ти мені про це не казав? – дещо ображено запитала Орися.

– Не хотів тебе в це втягувати. Сподівався, що сам упораюся.

– Коханий! – обурилася дружина. – Ми ж сім’я. У горі й у радості, пам’ятаєш? Невже ти думав, що я буду тебе любити в радості, але не підтримаю в горі?

– Я просто не хотів звалювати це на твої тендітні плечі, – зітхнув він.

– Гаразд, – з усмішкою погладила його по плечу Орися. – Ми впораємося. Що ти плануєш робити?

– Не знаю, – сказав Федір, зітхаючи. – Треба підбити рахунки, зрозуміти, скільки в нас грошей. Влаштуюся куди-небудь на роботу. Потім, може, вийде заново відкрити свою справу…

– Так, – встала з дивана Орися. – Сукню я поверну.

– Навіть не думай! – підскочив Федір. – Вона тобі так личить, і так тобі подобається.

– Нічого, – заспокоїла його дружина. – У мене цілий гардероб суконь, та й до Маринки на день народження в ній непристойно йти, ти ж сам сказав.

Федір посміхнувся, відчуваючи, як у нього щемить серце.

– Її вартість дорівнює вартості продуктів на півмісяця. Нам це зараз важливіше, – додала Орися. – А потім, коли все налагодиться, я куплю собю іншу, ще кращу.

Увечері подружжя підбило бюджет. Якщо трохи затягнути паски, та й з урахуванням зарплати Орисі , півроку вони точно зможуть спокійно жити.

– У крайньому разі, продамо одну з машин, – промовила жінка.

– Я із завтрашнього дня почну шукати роботу, – запевнив її Федір. – Якщо не вдасться знайти щось пристойне, то піду вантажником, кур’єром, таксистом… Та ким завгодно! На твоїй шиї сидіти не буду.

Орися мовчала. Вона думала про щось своє, немов підраховуючи щось у голові.

– Федоре, ти казав про те, що хочеш розпочати інший бізнес…

– Так, у мене є ідеї, але, боюся, зараз немає фінансової можливості. Та й страшно знову прогоріти.

– Гаразд, подумаємо, – промовила Орися.

Півночі вона не спала. Жінка знала, що Федір із тих, хто хапає удачу за хвіст. У ньому є та сама підприємницька жилка. І якщо він зараз злякається, то й справді до кінця життя працюватиме якимось кур’єром.

А така робота не для нього. Йому потрібно щось постійно розвивати, придумувати, будувати бізнес-процеси.

І річ навіть не в грошах. Річ у тім, що кожен має займатися своєю роботою, яка приносить крім грошей ще й задоволення.

Вранці Орися попросила розповісти чоловіка, яка в нього ідея для бізнесу. Вислухавши, вона вирішила, що це дуже гідний варіант, і дійсно все може вийти.

– Скільки потрібно грошей для старту? – запитала вона.

Федір назвав цифру, і вона була немаленька.

– Ще й найближчими місяцями прибутку не буде очікуватися. Там тільки-тільки витрати почнуть окупатися, – сумно промовив Федір.

– Я подумала, давай ми обидві машини продамо. І тоді грошей для старту вистачить, – упевнено заявила Орися.

– Ні-ні, – тут же заперечив чоловік. – Тобі до роботи добиратися не близько, без машини ніяк не можна.

– Знаєш, Федоре, – усміхнулася дружина, – коли я була маленькою, я ходила в музичну школу. Знаходилася вона на іншому кінці міста. Тричі на тиждень після школи я сідала на автобус, їхала на ньому близько півгодини, а потім сідала на трамвай і їхала ще хвилин сорок.

І, що дивно, для мене це було абсолютною нормою. Тому що інших варіантів не було. І зараз я не розвалюся, якщо якийсь час буди добиратися автобусом до роботи. До того ж там усього півгодини їхати.

– І до автобуса ще хвилин двадцять іти, – похмуро промовив Федір.

– Я тут за зиму набрала зайвих п’ять кіло. Треба їх скидати. Тому, якщо ти вважаєш, що зможеш здійснити задумане,вперед.

– А раптом не вийде? – злякано запитав чоловік. От начебто в нього ділова хватка, у бізнесі він не поступається, та й може бути жорстким у роботі. А зараз сидів, як переляканий хлопчисько. Бо не гроші боявся втратити, а довіру дружини зруйнувати.

– Не вийде, значить, візьмешся за щось інше. Я в тебе вірю, коханий.

Подруги Орисі, дізнавшись, що сталося, всі, як одна твердили, що вона дурепа.

– Не діло це, чоловіка утримувати. Нехай би працювати йшов! А то ти працюєш, а він там бізнес-плани малює! Та й одну справу вже загубив, зараз і другу завалить, – говорила одна.

– Навіщо ти запропонувала машини продати? Я б ніколи свій автомобіль не віддала. Він сам збанкрутував, нехай і думає, де тепер гроші брати, – стверджувала інша.

– Ох, дівчата, – лише посміхалася Орися, – я свого чоловіка кохаю і підтримаю його в будь-якій ситуації. А ще я йому вірю і довіряю, як бізнесменові.

А вас послухати, так для вас шлюб – це тільки безмежне щастя. І, знаєте, мені шкода ваших чоловіків. На вас вони покластися точно не зможуть.

Подруги тоді образилися на Орисю і зі зловтіхою очікували, коли їхня сім’я по світу піде, завдяки доброті й наївності подруги.

Але цього не сталося. Чи то підтримка дружини та її віра допомогли Федору, чи то йому долею було визначено керувати власною справою.

Уже через рік їхній добробут повернувся до норми. А ще через деякий час, навіть примножився. Вони знову купили по машині, і навіть кращі, ніж ті, що були в них.

А якось удень, коли Федір ішов зі свого офісу на обід до найближчого кафе, він натрапив на вітрину магазину. Там стояв манекен, і на ньому була та сама блакитна сукня, яку його дружині понад рік тому довелося повернути, бо в них не вистачало грошей.

Федір ні хвилини не вагався. Він одразу ж купив її, а ввечері подарував Орисі.

– Серйозно? Ту саму сукню? – із захопленням запитала вона. Зізнатися, вона вже й забула про неї, стільки всього за цей час сталося.

– Я вважаю, що ти гідна найкращого. І на наступний день народження Маринки йди в ній. Плювати на іменинницю. Нехай усі бачать, що мені дісталася найкраща жінка на світі.