Сьогодні по всіх ЗМІ блискавкою пронеслася новина про те, що олігарх Рінат Ахметов віддав всі свої телеканали на користь держави, але ніхто і близько не здогадується в чому криється справжня суть такого несподіваного рішення – отже я вам розповім правду!
В умовах, коли Росія зруйнувала майже весь український промисловий потенціал, більшість підприємців втратили велику частину своїх активів і виробництв, тут не до ЗМІ . Які ніколи не були прибутковими, а в умовах повного знищення рекламного ринку, взагалі стають надто затратним.
Та й навіщо утримувати медіа імперію , коли її забрали в лізинг так званого єдиного марафону? Власники змушені сплачувати ліцензії і податки , зарплати і інші видатки, а в ефір можна видавати тільки Зеленського, пса Патрона, якогось дядька- матюкальника і ще пару визначених Банковою персонажів.
Платити за це мільйони в умовах повної економічної невизначеності- задорого навіть для Ахметова.
При цьому вплив олігархів на парламент нікуди не зникне, це легко прослідковується по судомним голосуванням за бюджет, лобістські закони і інші , як то кажуть, «пряніки».
Олігархічні телеканали створили підґрунтя для електоральної революції 2019 року й привели у кабінети нинішню владну команду. Це вони знищували «бариг» і крутили без передишки серіал про простого хлопця, який договориться десь посередині.
На Банковій це чудово розуміють, тому давно почали роботу над зачисткою інформаційного поля.
Ми не голосували за так званий закон про олігархів, усвідомлюючи, що однією з його цілей була саме зачистка медіа.
Олігархічний вплив на політикум, ЗМІ, формування суспільної думки – це проблема.
Але монополізація державою медіа- це не менша, як не більша проблема, бо це побудова Білорусі.
Не дарма , Євросоюз, надаючи Україні статус кандидата в члени ЄС, наголосив, що імплементація закону про олігархів має базуватися на висновках Венеціанської комісії.
І навряд чи ця солідна інституція підтримає монополію медіа державою під егідою боротьби з олігархами. Бо насправді це не боротьба, а перерозподіл всіх сфер, народження нових младоолігархів, які вже відчули весь смак, принади і легкі гроші від влади, й сумуючи за великим будівництвом, мріють про велику реконструкцію. Тут , звичайно, незалежні медіа і вільні журналісти – будуть зайві.
А щодо державних медіа, то канал Freedom, який за мільярд гривень веде розмови з харошими русскімі, канал РАДА, який навіть не пікнув на своє рейдерське захоплення сторонніми продакш і давно перестав виствітлювати Раду, й особливо боляче, Суспільне, де забули про транспарентність, доступ всіх учасників процесу до ефіру, й закривши очі працюють за чорними списками влади- це суцільне розчарування.
Воєнний стан тут ні до чого, бо самообмеження, відсутність тем, що розколюють суспільство, висока відповідальність, які мають визначати нинішню інформаційну політику і ефірну сітку, не мають нічого спільного з політичною цензурою.
