Працівники Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора повідомили про підозру судді Господарського суду Києва та колишньому вищому керівництву держави.
У відомстві не назвали прізвищ підозрюваних, але обставини справи вказують, що мова йде про суддю Господарського суду Києва Анатолія Івченка, який минулого тижня отримав підозру від ДБР.
Встановлено, що ще у 2011 році країна-агресор залучила до підривної діяльності проти України тодішніх президента, прем’єр-міністра України та суддю Господарського суду Києва, а також керівників різних ланок судової системи.
Керівництво рф розробило план, відповідно до якого обороноздатність та збройні сили агресора будуть фінансуватися за рахунок Державного бюджету України під приводом виконання рішення Господарського суду Києва про погашення неіснуючого боргу.
Для цього у 2011 році до керівництва України звернувся міністр оборони рф з листом про сприяння в погашенні заборгованості одного з суб’єктів господарювання на суму 405,5 млн. доларів США за поставлений природній газ ще у 1996-1997 роках.
Наша держава не мала жодного відношення до боргу комерційного підприємства і не могла нести за нього відповідальність. Проте колишне керівництво країни у 2011 році почали наголошувати у ЗМІ, що Україна має погасити вказану суму міністерству оборони рф. Крім того, був підготовлений лист до СБУ з проханням притягнути до кримінальної відповідальності керівника суб’єкта господарювання за нібито перекладання на державу цього боргу.
Намагаючись штучно створити підстави для прямого фінансування міністерства оборони рф за рахунок українського держбюджету, високопосадовці залучили керівництво судової системи та суддю Господарського суду Києва для стягнення 405,5 млн. доларів США на користь рф за неправомірним рішенням суду.
За розробленою фігурантами схемою, у серпні 2012 року до Господарського суду Києва мо рф подало позов до Кабінету Міністрів України про стягнення понад 3 мільярдів гривень з держбюджету.
Росіяни розраховували на те, що ще в 2004 році на той час прем’єр-міністр, а у подальшому президент України, обіцяв їм сприяти у виконанні цих судових рішень. Проте, через відсутність договірних правовідносин між позивачем та відповідачем суддя мав відмовити у відкритті провадження у справі.
Більше того, міністерство оборони рф до позову не приєднало жодного доказу на підтвердження того, чому Україна має сплачувати цей борг. Однак суддя господарського суду виніс незаконну ухвалу та переклав на відповідача обов’язок збирання і надання доказів у справі.
За цією ухвалою Кабмін надав копії листування між керівниками урядів України та рф 1996 року. Вони були датовані ще до укладення суб’єктом господарюванням угоди, по якій виник борг, тому ці листи не могли бути доказами як існування боргу, так і перекладання його на Україну. До того ж, оригіналів цих листів ніколи не існувало, проте цей факт суд проігнорував.
Незважаючи на сплив строків позовної давності та відсутність гарантій держави за боргами підприємства, а також за відсутності доказів самого факту існування в 2012 році боргу підприємства за контрактами 1996-1997 років, суддя задовольнив позов міністерства оборони рф та постановив стягнути з будь-якого рахунку Державного бюджету України на користь рф понад 3,1 млрд. грн.
На виконання зазначеного незаконного рішення суду на користь рф з України було стягнуто частину коштів. Після початку агресії рф проти нашої країни та зміни керівництва держави, іншим суддею Господарського суду у 2014 році скасовано це незаконне рішення, однак повернути безпідставно стягнуті в інтересах росії гроші так і не вдалося. За даними слідства ці кошти пішли на фінансування так званої сво.
Дії підозрюваних кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111 КК України як державна зрада, вчинена за попередньою змовою групою осіб.
Максимальне покарання передбачено у виді 15 років позбавлення волі.
Також підписано клопотання до Вищої ради правосуддя про відсторонення його від здійснення правосуддя та про надання згоди на утримання під вартою.
