Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Автор фейкa про “розn’ятого хлопчика” в Слов’янську зізналася про життя в Росії: “Нас тут труять, дітей ображають в школі”

Автор фейкa про “розn’ятого хлопчика” в Слов’янську зізналася про життя в Росії: “Нас тут труять, дітей ображають в школі”

admin
14 Квітня, 202114 Квітня, 2021 Коментарі Вимкнено до Автор фейкa про “розn’ятого хлопчика” в Слов’янську зізналася про життя в Росії: “Нас тут труять, дітей ображають в школі”

Після переїзду в Росію вона зіткнулася з серйозною цькуванням всій її сім’ї і дітей. Її дітей ображають в школі лише за те, що вони українці.

Автор одного з найвідоміших фейків війни на Донбасі про “розп’ятого хлопчика в Слов’янську” Галина Пишняк заявила, що до неї і її сім’ї в Росії ставляться дуже погано. Більш того, в інтерв’ю телеканалу “Дождь” вона зізналася, що її дітей ображають в школі лише за те, що вони українці.

У відповідь на запитання журналістки Пишняк повідомила, що після переїзду в Росію зіткнулася з серйозною цькуванням, яка також торкнулася всієї її сім’ї і дітей. За її словами, росіяни не сприймають їх за людей, не дивлячись на наявність російського громадянства. Крім того, їх регулярно обзивали лайливими словами за національною ознакою. Її син піддавався побиттю в школі з боку однолітків.

“Мене дуже труїли, була цькування дітей. Вони [росіяни] не сприймають нас за людей. Дуже погано ставляться, хоча ми громадяни Росії. Якщо дитина в школі щось зробив, якщо діти посварилися, вони відразу говорять:” Вали в свою Україну , тут тебе ніхто не чекав. Х *** ми обзивали, бандерівцями і так далі “, – сказала вона. Жінка стверджує, що її проросійська позиція не має ніякого відношення до сприйняття їх сім’ї, оскільки в РФ за місцем їх проживання (населений пункт в Смоленській області) українців не люблять .

Користувачі соціальних мереж відзначають, що зрада батьківщини є одним з найгірших злочинів. При цьому розповідь жінки в 2014 році спровокував потік російських “добровольців” на Донбас, що стало причиною ще більш запеклих бойових дій на початку окупації сходу України.

Діалог 

Навігація записів

Сніданок за 10 хвилин, дуже смачний! Ледачі хачапурі на кефірі!
В ці хвилини! Розвідка викрила: 110 тисяч осіб – поблизу кордону – війська наготові, президент не чекав!

Related Articles

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Viktor
16 Лютого, 202616 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Цікаве за сьогодні

  • Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати… Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить. Зараз моя свекруха отримає по заслугах. — Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?
  • – Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає. Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.
  • – Я своє не віддам. Двадцять років – це моє, розумієш? Двадцять років… А ти… ти просто зіскочила на чужий поїзд. Але це не твій маршрут. Не твоя станція
  • – Я поїду до батьків на тиждень. Чоловік навіть не запитав, чому. Лише знизав плечима: – Як хочеш. Я не тримаю. Вона поїхала. І не повернулась за тиждень. І не за два. Василь не скучав, але він почав помічати, що хата порожня. Що чай сам не заварюється. Що сорочки лежать брудні. Що тиша ріже вуха.  Василь уперше в житті прибирав сам, варив щось примітивне, пробував полагодити праску. А ще – сидів на лавці й мовчки дивився на захід сонця. І згадував
  • Тісто вона замішувала з вечора. Руки рухалися звично, майже без участі голови – голова була зайнята іншим, прокручувала давню розмову, яка ніяк не хотіла вивітрюватися з пам’яті.
  • Вийдеш за мене, Настю? Я не обіцяю золотих гір, але обіцяю, що ніколи не зраджу. Весілля було скромним, сільським. Було багато сміху, пісень і справжніх людей. Петро вперше за довгі роки танцював, а Марія сяяла від щастя. Минуло ще п’ять років. Полінка вже підросла, стала помічницею по господарству. У Андрія з Настею народився ще й синок, маленький Павлик. Жили дружно, працювали, відбудували стару хату, зробивши її сучасною та затишною. Був теплий травневий вечір. Сім’я зібралася на подвір’ї святкувати день народження Полінки. Андрій розпалював мангал, діти бігали навколо пса, Марія з Настею виносили на стіл салати. Раптом біля воріт зупинилася машина. Не та стара модель, до яких звикло село, а новенька, дорога іномарка. З неї вийшов чоловік. Він виглядав втомленим, з передчасною сивиною на скронях і в дорогому, але пом’ятому костюмі
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes