Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • Viktor
  • Page 60

Автор: Viktor

— Оце так справа, — образився онук. — Я сто разів встигну розкласти ті лахи. А якщо вони тобі заважають — сама розклади. У чому проблема? — Жодних проблем, — усміхнулася Ірина. — Сама розкладу. — А пиріжки? — Сам спечи, — кинула бабуся і пішла в кімнату онука. Олежко аж рота відкрив від подиву… Пиріжків того вечора він так і не дочекався.

— Оце так справа, — образився онук. — Я сто разів встигну розкласти ті лахи. А якщо вони тобі заважають — сама розклади. У чому проблема? — Жодних проблем, — усміхнулася Ірина. — Сама розкладу. — А пиріжки? — Сам спечи, — кинула бабуся і пішла в кімнату онука. Олежко аж рота відкрив від подиву… Пиріжків того вечора він так і не дочекався.

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Оце так справа, — образився онук. — Я сто разів встигну розкласти ті лахи. А якщо вони тобі заважають — сама розклади. У чому проблема? — Жодних проблем, — усміхнулася Ірина. — Сама розкладу. — А пиріжки? — Сам спечи, — кинула бабуся і пішла в кімнату онука. Олежко аж рота відкрив від подиву… Пиріжків того вечора він так і не дочекався.

— Мамусю, мене у відрядження відправляють на два місяці. Залишишся з Олежком? — голос доньки здався Ірині Миколаївні аж занадто…

— Тому в мене зустрічна пропозиція, — продовжила я. — Раз ми ділимо витрати навпіл, давай діяти цивілізовано. Наймаємо домробітницю двічі на тиждень: прибирання, прасування, приготування їжі на кілька днів. Суму ділимо теж навпіл. Так у нас буде чисто, смачно, і ніхто не буде перевантажений. А затишок я створю сама — розставлю свічки, підберу штори.

— Тому в мене зустрічна пропозиція, — продовжила я. — Раз ми ділимо витрати навпіл, давай діяти цивілізовано. Наймаємо домробітницю двічі на тиждень: прибирання, прасування, приготування їжі на кілька днів. Суму ділимо теж навпіл. Так у нас буде чисто, смачно, і ніхто не буде перевантажений. А затишок я створю сама — розставлю свічки, підберу штори.

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Тому в мене зустрічна пропозиція, — продовжила я. — Раз ми ділимо витрати навпіл, давай діяти цивілізовано. Наймаємо домробітницю двічі на тиждень: прибирання, прасування, приготування їжі на кілька днів. Суму ділимо теж навпіл. Так у нас буде чисто, смачно, і ніхто не буде перевантажений. А затишок я створю сама — розставлю свічки, підберу штори.

Ми зустрічалися пів року. Це був час, коли маленькі недоліки партнера здаються чарівними рисами характеру, а майбутнє бачиться виключно світлим…

– Не подобається – ніхто не тримає, – сказав чоловік і вказав на двері. А все через їжу

– Не подобається – ніхто не тримає, – сказав чоловік і вказав на двері. А все через їжу

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Не подобається – ніхто не тримає, – сказав чоловік і вказав на двері. А все через їжу

Працюю, як і більшість жінок. Повний робочий день, дедлайни, начальство, маршрутки, втома. Але моя “друга зміна” починається вдома. І вона…

Тиждень молоді в нас в селі були і хоч би раз лопату в руки взяли. Врешті мій чоловік не витримав

Тиждень молоді в нас в селі були і хоч би раз лопату в руки взяли. Врешті мій чоловік не витримав

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Тиждень молоді в нас в селі були і хоч би раз лопату в руки взяли. Врешті мій чоловік не витримав

Цьогоріч донька подзвонила до нас і почала скаржитися.  – Так важко в місті без світла. Ліфт не працює. Ще й…

Я пустила сестру пожити в себе, коли у тієї сталось нещастя. І знаєте, яку дякую отримала? Вона відбила мого чоловіка.

Я пустила сестру пожити в себе, коли у тієї сталось нещастя. І знаєте, яку дякую отримала? Вона відбила мого чоловіка.

Viktor
6 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Я пустила сестру пожити в себе, коли у тієї сталось нещастя. І знаєте, яку дякую отримала? Вона відбила мого чоловіка.

В мене є сестра Наталя. Сім років вона прожила в щасливому шлюбі. Як згадаю яке в них з Антоном було…

Чесно кажучи, коли невістка повідомила, що вагітна я не дуже хотіла, щоб вона народжувала. Адже вона не факт, що зможе виносити взагалі цю дитину. А до того у них є кредит на квартиру, словом додаткові витрати їм точно не потрібні. І начебто Анастасія погоджувалась з нашими доводами. А потім вчинила по своєму і тепер я не знаю як допомогти їм вибратись з халепи, в яку вони потрапили.

Чесно кажучи, коли невістка повідомила, що вагітна я не дуже хотіла, щоб вона народжувала. Адже вона не факт, що зможе виносити взагалі цю дитину. А до того у них є кредит на квартиру, словом додаткові витрати їм точно не потрібні. І начебто Анастасія погоджувалась з нашими доводами. А потім вчинила по своєму і тепер я не знаю як допомогти їм вибратись з халепи, в яку вони потрапили.

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Чесно кажучи, коли невістка повідомила, що вагітна я не дуже хотіла, щоб вона народжувала. Адже вона не факт, що зможе виносити взагалі цю дитину. А до того у них є кредит на квартиру, словом додаткові витрати їм точно не потрібні. І начебто Анастасія погоджувалась з нашими доводами. А потім вчинила по своєму і тепер я не знаю як допомогти їм вибратись з халепи, в яку вони потрапили.

Моя невістка – дивовижна жінка в усіх сенсах цього слова. Такої стійкості і сили духу немає ні в кого з…

Я стояла, як вкопана й не знала, що казати. Та була така стомлена, що чемно пішла в душ і на веранду. Та було мені там зовсім не затишно. – Сину, а де моя кімната? Врешті це ж мій дім!

Я стояла, як вкопана й не знала, що казати. Та була така стомлена, що чемно пішла в душ і на веранду. Та було мені там зовсім не затишно. – Сину, а де моя кімната? Врешті це ж мій дім!

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Я стояла, як вкопана й не знала, що казати. Та була така стомлена, що чемно пішла в душ і на веранду. Та було мені там зовсім не затишно. – Сину, а де моя кімната? Врешті це ж мій дім!

Чотири роки тому я поїхала до Німеччини на заробітки. Там в мене сестра була, допомогла влаштуватися, місце гарне знайшла. Спочатку…

– Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив? – Я купив те, що вважав за потрібне. У чому проблема? – невдоволений, навіть трохи роздратований тон чоловіка вибив її з колії

– Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив? – Я купив те, що вважав за потрібне. У чому проблема? – невдоволений, навіть трохи роздратований тон чоловіка вибив її з колії

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив? – Я купив те, що вважав за потрібне. У чому проблема? – невдоволений, навіть трохи роздратований тон чоловіка вибив її з колії

– Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив?…

– Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як треба, це як? – Як мама, – відповів він

– Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як треба, це як? – Як мама, – відповів він

Viktor
6 Лютого, 20266 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як треба, це як? – Як мама, – відповів він

– Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як…

– Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто не для тебе!

– Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто не для тебе!

Viktor
6 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто не для тебе!

– Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто…

Навігація записів

Старіші записи
Новіші записи

Цікаве за сьогодні

  • Мамо! Кажи прямо, — запідозрив син щось недобре на дачі. — Що сталося? Знову дах потік чи Софія вирішила на курси поезії записатися? — Ми з батьком переписати дачу на твою сестру Софійку. Повністю. Їй це житло зараз потрібніше, бо вона ніяк не може влаштувати своє особисте життя через нестабільність. А ти — ти сильний, ти собі ще заробиш. Слова матері впали у тишу вечора, наче важке каміння у воду. Дмитро відчув, як у скронях почало пульсувати. — Переписати? — Дмитро перепитав тихо, наче не вірячи власним вухам. — Тобто мої п’ять років роботи, мої гроші, вкладені у цей будинок — це просто «благодійність» на користь Софії? Мамо, тату, ви серйозно? Ви хочете віддати цей дім людині, яка навіть не знає, де тут вмикається рубильник? З боку городу повільно підійшов Василь Іванович, батько. Він виглядав ще більш згорбленим, ніж зазвичай. У руках він тримав стару сапку. Він уникав дивитися синові в очі. — Дмитре, ну не кип’ятись, — прохрипів батько, витираючи чоло рукавом. — Мати правду каже. Тобі легше в житті ведеться. Ти завжди знайдеш копійку. А сестра пропаде. Останній її кавалер вигнав її з квартири. Куди їй іти? До нас у двокімнатну? Ми ж там одне в одного на головах сидітимемо
  • І в цей момент заговорив Микола, який досі мовчав
  • Хлопчики потоваришували. Дмитро, спостерігаючи за ними, відчував, як усередині все стискається. Вони були як відображення в кривих дзеркалах: один — яскравий і живий, інший — його бліда, тендітна тінь. Розговорившись із Ганною, він обережно спробував з’ясувати щось про Костика. «У якому пологовому будинку, якщо не секрет?» — запитав він.
  • Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..
  • – Доню, не переймайся. Незручно вийшло, звичайно. – Незручно, тату? Ти три роки дивився мені у вічі й подавав надію. – Ну… ми думали, що ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.
  • – Я знаю, що ти мене не пробачиш ніколи, – Павло нарешті зустрівся з дочкою поглядом. – А Олена тим паче. Але мене всі ці роки гризло сумління, розумієш? – П’ятнадцять років – довгий термін для докорів совісті, – Ірина відставила каву убік. – Так, – Павло кивнув. – Надто довгий. Тож ось. Павло дістав із кишені куртки маленьку коробочку і поклав її на стіл перед Іриною. Темно-синій оксамит, трохи потертий на кутах. Ірина подивилася на батька з подивом.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes