Чотири роки тому я поїхала до Німеччини на заробітки. Там в мене сестра була, допомогла влаштуватися, місце гарне знайшла. Спочатку я вирушила, аби ремонт вдома зробити. Адже хата в нас стара, напіврозвалена стояла. Чоловік мій все життя випивав. Ні цвяха в оселі не забив, а я чекала, коли син виросте, щоб спокійно його залишити.

Та минуло два роки відтоді як я поїхала, як Влад сказав, що буде одружуватись. Я дуже зраділа. Він вирішив з дружиною жити в моєму будинку, ось лишень повністю його переробив. Звісно, за мої гроші. Син зробив дуже гарний ремонт, добудову. Я нарешті зітхнула з полегшенням, що матиму де віку доживати.

І ось цьогоріч я вирішила приїхати додому. Давно збиралась приїхати і зуби зробити, адже в Європі це дуже дороге задоволення. Їхала я важко і довго, ще й на кордоні стояла. Тож доки дому дісталася – ледве на ногах стояла. Мріяла про відпочинок. Довезли мене мало не до самої хати. Вирішила сина навіть не турбувати, самотужки дійшла. А як побачила свій будинок – сили до мене повернулися. Така краса, я й не мріяла про таку хату. Все ошатне, чистеньке, стіни рівненькі, пофарбовані.

Зрадів син, коли мене побачив. Відразу все показувати почав. Та найбільше я мріяла побачити свою кімнату, нарешті помитися й прилягти.

– А де ж я ночуватиму?

– На веранді. Та просторо й затишно. Ти лиш не лякайся, як Джек прийде, він просто звик, що там його місце.

– А хто такий Джек?

– Наш пес, він добрий лабрадор, хоча й великий.

Я стояла, як вкопана й не знала, що казати. Та була така стомлена, що чемно пішла в душ і на веранду. Та було мені там зовсім не затишно. Від дивана тхнуло псом, ще й блохи по мені штрикали. Я не могла мовчати.

– Сину, а де моя кімната? Врешті це ж мій дім!

– Та мало місця, не вміщаємося ми.

– Але ж було три кімнати. Невже менше стало?

– Так і є спальня, дитяча і вітальня.

– Чого ж ти мені вітальню не виділив?

– Там усі телевізор дивляться, ти усамітнитися не зможеш!

– Сину, не гарно так, як той пес, хоч і гроші на все це дала.

Врешті дали мені дитячу, а онук з молодими спав. Я була вдома два тижня, та увесь час там зайвою почувалась. Вирішила, що повернусь до Німеччини і собі на квартиру зароблю. От тільки молодим грошей більше не дам. Це я й сказала синові, а він ще й образився. Але що я мала робити? От скажіть? Як би ви на таке реагували?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!