Автор: Viktor

Оксано! Ти знову за своє?! — вигукнув чоловік замість привітання. — Я повернувся з роботи втомлений як собака, а ти навіть голови не підняла! Знову ті твої нескінченні звіти? Мені казали хлопці на СТО, що бачили твою машину біля офісного центру о восьмій вечора. Ти що, зовсім про дім забула? Оксана навіть не здригнулася від його крику. — Тарасе, присядь і заспокойся, — голос її звучав тихо, але в ньому відчувалася сталева впевненість. — Я не зобов’язана звітувати про кожну свою хвилину. Завтра у мене надважливий тендер. Від цього контракту залежить майбутнє нашого департаменту. О сьомій ранку я маю бути в кабінеті генерального. — О сьомій ранку? — Тарас іронічно розсміявся, хоча сміх цей більше нагадував гавкіт. — А діти? А сніданок? Хто поведе Дениса до садочка, а Софійку до школи? Я що, найнявся в тебе гувернанткою бути? — Цього разу дітей розведеш ти. Це не подвиг, це звичайне батьківство. Чоловік не міг повірити, бо ніколи дружину ще не бачив такою

Коментарі Вимкнено до Оксано! Ти знову за своє?! — вигукнув чоловік замість привітання. — Я повернувся з роботи втомлений як собака, а ти навіть голови не підняла! Знову ті твої нескінченні звіти? Мені казали хлопці на СТО, що бачили твою машину біля офісного центру о восьмій вечора. Ти що, зовсім про дім забула? Оксана навіть не здригнулася від його крику. — Тарасе, присядь і заспокойся, — голос її звучав тихо, але в ньому відчувалася сталева впевненість. — Я не зобов’язана звітувати про кожну свою хвилину. Завтра у мене надважливий тендер. Від цього контракту залежить майбутнє нашого департаменту. О сьомій ранку я маю бути в кабінеті генерального. — О сьомій ранку? — Тарас іронічно розсміявся, хоча сміх цей більше нагадував гавкіт. — А діти? А сніданок? Хто поведе Дениса до садочка, а Софійку до школи? Я що, найнявся в тебе гувернанткою бути? — Цього разу дітей розведеш ти. Це не подвиг, це звичайне батьківство. Чоловік не міг повірити, бо ніколи дружину ще не бачив такою

Вечірнє сонце над Тернополем уже давно зникло за обрієм, залишаючи по собі лише густі фіолетові сутінки, що повільно вповзали в…

– Що робити, взагалі не знаю, – похитала головою Олена, розуміючи, що загнана в куток. – Знають тепер, що є гроші та вигадують, як їх витягнути. Навіщо я тільки проговорилася Вероніці щодо допомоги твоїй мамі! – Ну позич, – знизав плечима Олег, – не скажеш же, що в нас немає грошей. Образяться…

Коментарі Вимкнено до – Що робити, взагалі не знаю, – похитала головою Олена, розуміючи, що загнана в куток. – Знають тепер, що є гроші та вигадують, як їх витягнути. Навіщо я тільки проговорилася Вероніці щодо допомоги твоїй мамі! – Ну позич, – знизав плечима Олег, – не скажеш же, що в нас немає грошей. Образяться…

Олег із задумливим і засмученим обличчям зустрів із роботи дружину. – Ти вже вдома? – розмотуючи шарф, усміхнулася дівчина. –…

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Коментарі Вимкнено до — Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої…

– Мамо, ти нас здивувала, – сказав Віктор, – ти п’ятнадцять років казала, що наша дача. Ми її облаштували, вклали в неї купу часу, грошей! – То вона ж на мене була оформлена! – Так, але ти казала… – Мало що я казала? – розсердилася свекруха. – Моя дача, моє право! Що я хочу, те я й роблю

Коментарі Вимкнено до – Мамо, ти нас здивувала, – сказав Віктор, – ти п’ятнадцять років казала, що наша дача. Ми її облаштували, вклали в неї купу часу, грошей! – То вона ж на мене була оформлена! – Так, але ти казала… – Мало що я казала? – розсердилася свекруха. – Моя дача, моє право! Що я хочу, те я й роблю

– До нас хтось ломиться, – сказала я чоловікові. – Ломиться? – здивовано спитав Віктор. – Ну так… Дивись. Там…

– Сидить на грошах, – ні собі ні людям! – Почула дочка розмову матері та сестри

Коментарі Вимкнено до – Сидить на грошах, – ні собі ні людям! – Почула дочка розмову матері та сестри

– Ти знаєш, скільки вона отримує? Я випадково побачила розрахунковий лист на столі. Там цифри такі, що в мене очі…

– Мамо, я найбідніша у класі! – Коли я побачила сльози в очах донечки – в серці защемило. Тієї миті я все вирішила остаточно, та мене підтримали далеко не всі

Коментарі Вимкнено до – Мамо, я найбідніша у класі! – Коли я побачила сльози в очах донечки – в серці защемило. Тієї миті я все вирішила остаточно, та мене підтримали далеко не всі

Мені страшно й згадувати, як ми колись жили. В старій хаті, без комфорту і навіть вбиральні. Ми з чоловіком побралися…

Коли дружина привезла до мене в Бельгію дітей, я її не впізнав. Невже це я з нею таке зробив?

Коментарі Вимкнено до Коли дружина привезла до мене в Бельгію дітей, я її не впізнав. Невже це я з нею таке зробив?

З Валентиною я побрався зовсім молодим. Звісно, кохав її, дівчина була дуже гарна, цікава. Та все так швидко закрутилося. Вже…

– Як можна жити в таких умовах! – Брат приїхав до нас на відпочинок. А як подяку ми отримали такий сором

Коментарі Вимкнено до – Як можна жити в таких умовах! – Брат приїхав до нас на відпочинок. А як подяку ми отримали такий сором

Свого брата я дуже люблю, хоча ми не росли разом і рідні лише по татові. Батько покинув маму заради молодшої….

Зваживши всі “за”, та “проти”, Ігор перебрався в місто Кіри. Він винайняв квартиру, та влаштувався працювати. Ще за пів року вони почали жити разом. Те, що в Ігоря дві дочки від першого шлюбу, Кіру не бентежило. Вона теж виховувала сина одна. Жили вони з сином у маленькій однокімнатній квартирі, яку вона придбала після розлучення з першим чоловіком. Він тоді виплатив їй частину їхньої спільної квартири. Ось у цю однокімнатну квартиру й прийшов жити Ігор. Тісно, ​​звісно, ​​але все-таки – не орендоване житло

Коментарі Вимкнено до Зваживши всі “за”, та “проти”, Ігор перебрався в місто Кіри. Він винайняв квартиру, та влаштувався працювати. Ще за пів року вони почали жити разом. Те, що в Ігоря дві дочки від першого шлюбу, Кіру не бентежило. Вона теж виховувала сина одна. Жили вони з сином у маленькій однокімнатній квартирі, яку вона придбала після розлучення з першим чоловіком. Він тоді виплатив їй частину їхньої спільної квартири. Ось у цю однокімнатну квартиру й прийшов жити Ігор. Тісно, ​​звісно, ​​але все-таки – не орендоване житло

– Не розумію, – Ігор помітно нервував, – з якого дива ти зібралася оформляти квартиру тільки на себе? – А…

— А знаєш, Катя, — простягнула родичка, елегантно відрізаючи шматочок шарлотки, — якщо ти раптом зникнеш, ніхто й не помітить цього в родині. Ти ж порожнє місце! Всі на секунду завмерли. Потім пролунав гучний сміх. Спочатку невпевнене хихикання свекрухи, потім гучний регот чоловіка Андрія, до якого приєдналися інші. Навіть тесть похитав головою з посмішкою. Катя повільно відклала виделку. Її обличчя залишилося спокійним. Вона демонстративно посміхнулася штучною посмішкою, яку відточувала роками сімейного життя. — Що ж, виклик прийнято! — тихо промовила вона.

Коментарі Вимкнено до — А знаєш, Катя, — простягнула родичка, елегантно відрізаючи шматочок шарлотки, — якщо ти раптом зникнеш, ніхто й не помітить цього в родині. Ти ж порожнє місце! Всі на секунду завмерли. Потім пролунав гучний сміх. Спочатку невпевнене хихикання свекрухи, потім гучний регот чоловіка Андрія, до якого приєдналися інші. Навіть тесть похитав головою з посмішкою. Катя повільно відклала виделку. Її обличчя залишилося спокійним. Вона демонстративно посміхнулася штучною посмішкою, яку відточувала роками сімейного життя. — Що ж, виклик прийнято! — тихо промовила вона.

Зовиця Олена завжди любила кидати в бік невістки уїдливе слівце. Але сьогодні вона перевершила саму себе. — А знаєш, Катя,…