Автор: Viktor

“– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

Коментарі Вимкнено до “– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

“– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах…

– Прийдеш ти у його дім і будеш там на пташиних правах. Та свекруха тобі життя не дасть

Коментарі Вимкнено до – Прийдеш ти у його дім і будеш там на пташиних правах. Та свекруха тобі життя не дасть

– Прийдеш ти у його дім і будеш там на пташиних правах. Та свекруха тобі життя не дасть З Сергієм,…

Той день дівчина пам’ятала до найдрібніших подробиць. Вранці вона раптом згадала, що у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві смужки.

Коментарі Вимкнено до Той день дівчина пам’ятала до найдрібніших подробиць. Вранці вона раптом згадала, що у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві смужки.

– Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти її збираєшся виховувати?! Я тобі не помічник, так і знай….

– Олю…– Я тут із хлопцями порахував… Загалом, ти «сидиш у мене на шиї»…Вода з крана шуміла, але я почула кожне слово.Повільно повернулася.– Цікаво. – І що ти пропонуєш? –І тут він видає фразу…Після якої я вийшла з під’їзду. Викликала таксі. За кілька хвилин я їхала ..

Коментарі Вимкнено до – Олю…– Я тут із хлопцями порахував… Загалом, ти «сидиш у мене на шиї»…Вода з крана шуміла, але я почула кожне слово.Повільно повернулася.– Цікаво. – І що ти пропонуєш? –І тут він видає фразу…Після якої я вийшла з під’їзду. Викликала таксі. За кілька хвилин я їхала ..

У передпокої стояв важкий запах лазні, змішаний із застояними парами алкоголю, той самий кислуватий дух, який намертво в’їдається в одяг…

– Дай 200 євро дітям на гуртки! – Мені набридло онуків утримувати. Я для дітей лиш гаманець, ніхто не цінує

Коментарі Вимкнено до – Дай 200 євро дітям на гуртки! – Мені набридло онуків утримувати. Я для дітей лиш гаманець, ніхто не цінує

Мені 68 років. Торік повернулась з Італії, де працювала відколи на пенсію вийшла. Дітям не сподобалось, що я приїхала. Довго…

Оксано! Відчиняй негайно! — свекруха стукала в двері. — Вам що там, позакладало?! Де мій син? Що ви знову не поділили? Оксана підійшла до дверей. Вона спокійно промовила крізь замкову щілину: — Він стоїть поруч із вами, Ніно Петрівно. Дивіться під ноги — там його баули. — Які баули?! Ти що, з глузду з’їхала, невістко?! Ти сина з хати виставила? Серед білого дня? — Виставила. Бо терпець увірвався. Тепер він ваш, Ніно Петрівно. Повертаю в цілості. — Та як ти смієш?! Це квартира мого сина! Ми корову продали, свиней здали, щоб вам на той внесок двадцять років тому назбирати! Ми в полі спини гнули, щоб дитина в місті людиною була! — Була, — погодилася Оксана. — Двадцять років тому ви дали сто тисяч. Я їх вам повернула за два роки, з усіма відсотками, пам’ятаєте? Ви ще тоді на ті гроші нову огорожу ставили й трактор купували. З того часу ми вам нічого не винні. А ви звикли командувати. Приїжджали без дзвінка, перевіряли мої каструлі, робили зауваження. А Степан підтакував: «Мати завжди правду каже!». Ну от тепер нехай мати йому й каже, що робити. А я хочу тиші

Коментарі Вимкнено до Оксано! Відчиняй негайно! — свекруха стукала в двері. — Вам що там, позакладало?! Де мій син? Що ви знову не поділили? Оксана підійшла до дверей. Вона спокійно промовила крізь замкову щілину: — Він стоїть поруч із вами, Ніно Петрівно. Дивіться під ноги — там його баули. — Які баули?! Ти що, з глузду з’їхала, невістко?! Ти сина з хати виставила? Серед білого дня? — Виставила. Бо терпець увірвався. Тепер він ваш, Ніно Петрівно. Повертаю в цілості. — Та як ти смієш?! Це квартира мого сина! Ми корову продали, свиней здали, щоб вам на той внесок двадцять років тому назбирати! Ми в полі спини гнули, щоб дитина в місті людиною була! — Була, — погодилася Оксана. — Двадцять років тому ви дали сто тисяч. Я їх вам повернула за два роки, з усіма відсотками, пам’ятаєте? Ви ще тоді на ті гроші нову огорожу ставили й трактор купували. З того часу ми вам нічого не винні. А ви звикли командувати. Приїжджали без дзвінка, перевіряли мої каструлі, робили зауваження. А Степан підтакував: «Мати завжди правду каже!». Ну от тепер нехай мати йому й каже, що робити. А я хочу тиші

Дунаївці того вівторка прокидалися під акомпанемент дрібного травневого дощу. Місто, розкинуте на берегах річки Тернава, зазвичай було спокійним, але в…

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Бути “татовою донечкою” — це велике щастя, але тільки до того моменту, поки ти не дізнаєшся, що твій тато взагалі…

Днями Маргарита цілком серйозно сказала чоловікові, що подає на розлучення, і як він житиме далі — то вже не її клопіт. Думала, може хоч це його струсне, бо ж їсти йому щось треба буде. Але він не сприйняв її слів усерйоз і продовжує жити у своєму ритмі: лежить, сидить, у вікно дивиться, їсть і спить.

Коментарі Вимкнено до Днями Маргарита цілком серйозно сказала чоловікові, що подає на розлучення, і як він житиме далі — то вже не її клопіт. Думала, може хоч це його струсне, бо ж їсти йому щось треба буде. Але він не сприйняв її слів усерйоз і продовжує жити у своєму ритмі: лежить, сидить, у вікно дивиться, їсть і спить.

— Мам, ну як же так? Ви ж ціле життя душа в душу прожили, стільки всього пройшли, а тепер ти…

За два роки заміжжя жінка навчилася планувати бюджет так, щоб вистачало не тільки на власні потреби, але і на допомогу близьким. Працювала головним бухгалтером у торговій компанії, отримувала двадцять дві тисячі гривень на місяць, і це дозволяло жити гідно. Павло, чоловік Марини, останні чотири місяці перебував у стані «пошуку себе». Після звільнення з посади менеджера з продажу через конфлікт з керівництвом чоловік ніяк не міг знайти підходящу роботу.

Коментарі Вимкнено до За два роки заміжжя жінка навчилася планувати бюджет так, щоб вистачало не тільки на власні потреби, але і на допомогу близьким. Працювала головним бухгалтером у торговій компанії, отримувала двадцять дві тисячі гривень на місяць, і це дозволяло жити гідно. Павло, чоловік Марини, останні чотири місяці перебував у стані «пошуку себе». Після звільнення з посади менеджера з продажу через конфлікт з керівництвом чоловік ніяк не міг знайти підходящу роботу.

— Та хоч золотом стіни у своїх батьків обкладу — це мої гроші! А твоя мати свої борги нехай сама…

-Пощастило Віктору з дружиною – хороша така, мила, добра. Мені б таку дружину, – думав Андрій, дивлячись на Марію

Коментарі Вимкнено до -Пощастило Віктору з дружиною – хороша така, мила, добра. Мені б таку дружину, – думав Андрій, дивлячись на Марію

Андрій сидів в гостях у свого друга дитинства Віктора і нишком спостерігав за його дружиною. Струнка, світловолоса, з великими блакитними…