Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Мамо, я найбідніша у класі! – Коли я побачила сльози в очах донечки – в серці защемило. Тієї миті я все вирішила остаточно, та мене підтримали далеко не всі

– Мамо, я найбідніша у класі! – Коли я побачила сльози в очах донечки – в серці защемило. Тієї миті я все вирішила остаточно, та мене підтримали далеко не всі

Viktor
16 Лютого, 202616 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Мамо, я найбідніша у класі! – Коли я побачила сльози в очах донечки – в серці защемило. Тієї миті я все вирішила остаточно, та мене підтримали далеко не всі

Мені страшно й згадувати, як ми колись жили. В старій хаті, без комфорту і навіть вбиральні. Ми з чоловіком побралися молодими, бо щиро покохали. Та батьки нас не підтримали та сказали, що як ми такі дорослі, то маємо з усім самотужки справлятися. А тоді бабуся нас пожаліла й дозволила у неї жити. Згодом її не стало, а хата нам і залишилась.

Та жили ми дуже бідно. Чоловік працював, старався, але цього було замало. Адже з’явилися діти, спершу, донька, тоді син. Якось моя Марійка прийшла зі школи в сльозах. Діти кепкували з неї, що має порвані кросівки.

 – Мамо, я найбідніша в класі! – зі сльозами на очах казала вона.

Тієї миті в мене всередині щось зламалося. Сиділа й довго плакала, а тоді подзвонила тітці, котра в Італії давно працювала і попросила знайти мені роботу. Залишила чоловіка з дітьми й поїхала. Та наостанок Степан мені сказав:

 – Ти не мала вирішувати це сама. Я проти!

Та я мала мету й нікого не слухала. Працювала на двох роботах. Чоловік вдома ремонт зробив, автівку купив, згодом  я дітям житло придбала і гроші постійно висилала. І ось нещодавно я приїхала. Мене зустріли гарно, столи накрили. Та вже наступного дня я залишилась сама. Чоловік кудись пішов, діти вже сім’ї мали. Я подзвонила донечці, хотіла до неї в гості поїхати. Але вона лиш сказала, що зайнята.

 – Невже й хвилинки для матері не знайдеш?

 – Мамо, ти мені потрібна була десять років тому, а зараз я вже звикла без тебе.

– Але ж ти пам’ятаєш, як приходила зі школи в сльозах, бо одягу гарного не мала.

 – А скільки разів я згодом плакала, що тебе поруч нема. Якби я знала, що ти через нашу бідність поїхала – ніколи б не скаржилась.

Після цього я ще сина набрала, та він навіть не відповів. А тоді чоловік повернувся і зізнався, що іншу має і йде до неї.

 – Ти розумієш, що ти мені вже чужа. Не хочу я ні цих ремонтів, ні грошей. Мені людина поруч надійна потрібна.

Він просто пішов. А я залишилась сама. Тепер не знаю, як далі бути й чи можна ще щось налагодити. Може їхати назад до Італії і бодай грошима допомагати дітям. Адже схоже, що для них я лише гаманець. Порадьте, що робити?

Навігація записів

Коли дружина привезла до мене в Бельгію дітей, я її не впізнав. Невже це я з нею таке зробив?
– Сидить на грошах, – ні собі ні людям! – Почула дочка розмову матері та сестри

Related Articles

Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.

Viktor
14 Квітня, 202614 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.

Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»

Viktor
14 Квітня, 202614 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»

Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів

Viktor
14 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів

Цікаве за сьогодні

  • Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.
  • Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»
  • Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів
  • – Знайомся, мамо, це Оксана. Треба було раніше звичайно вас познайомити, але все якось ніколи було. Вона тут жити буде. Зі мною. У неї вдома дуже тісно, ​​ще троє братів молодших, навіть кімнати своєї немає, а у нас-то місця повно. Оксана талант! Вона добре співає, але ти ж знаєш, як зараз в шоу-бізнесі, не пробитися. Ось і доводиться поневірятися молодим даруванням.
  • — Тату, а бабуся Оля буде крашанки робити? — Вероніка видерлася Кирилові на коліна. — Аня каже, що в неї вони найкрасивіші! І паски дуже смачні! — Обов’язково буде, — Кирило погладив доньку по голові, але подивився на дружину. — А подарунки будуть? — очі Вероніки аж світилися в передчутті свята. — Будуть, крихітко, — відповіла Лариса, хоча серце тьохнуло. Вона чудово знала, як мати ставиться до «чужої» дитини
  • — Тримай, це тобі на перший час, а далі давай сама, сама, — Роман поклав на тумбочку кілька купюр і почав складати свої речі у велику сумку. Куртку одягнув, хоч і було вже тепло. Просто вона в сумку вже не влізла, і не дивлячись попрощався. — Ну бувай, бувай…
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes