Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Viktor
17 Грудня, 202517 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Понад 160 днів на передовому рубежі під Покровськом провели нацгвардійці з Вараша на псевдо Текіла та Повар.

Майже пів року вони вдвох утримували позицію, зазнаючи мінометних обстрілів, атак ворожих дронів, артилерійського вогню та штурмів піхоти, – повідомляють у військовій частині 3045 Нацгвардії України.

На визначену позицію гвардійці заходили втрьох – разом із побратимом на псевдо Музикант. Вдало замаскувавшись, вони тривалий час залишалися непомітними для противника. Окрім спостереження та розвідки, бійці допомагали побратимам, яких евакуйовували після поранень. Переправляти виснажених і поранених доводилося під обстрілами та наглядом ворожих дронів, ризикуючи власним життям.

Згодом противник виявив позицію оборонців – тоді й почалося справжнє пекло. Гвардійців накривали мінометами, атакували дронами та артилерією, штурмували силами піхоти. В одному з боїв Музиканта поранило, його евакуювали. Повар і Текіла залишилися вдвох. З часом шляхів для відходу вже не стало.

Побут на позиції був максимально простим: мінімум речей, постійні чергування, жодного демаскування. Поки один перебував на спостереженні, інший відпочивав або готував їжу. Воду брали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, щоб не видати позицію ворожим дронам. У холоді й темряві окопу інколи запалювали окопну свічку — вона давала трохи світла і тепла. Почорнілими й втомленими пальцями бійці робили хрест і молилися, коли здавалося, що виходу немає. І це додавало сил.

«Найважче – мінометні обстріли, коли укриття розбирається прямо над головою. Вижили завдяки дисципліні й чіткому виконанню наказів. На позиції головне – вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато», – говорить гвардієць на псевдо Повар.

Він уклав контракт з Національною гвардією одразу після строкової служби. Увесь цей час – майже пів року – Повар пліч-о-пліч тримав позицію разом із Текілою. Вистояти допомагали думки про рідних і відповідальність за напарника.

«Під час обстрілів може зникнути все, тому вода, ліки й запас провізії критично важливі. А триматися допомагали думки про рідних. Я знав, що колись діти спитають, що я робив, коли прийшла війна. Саме ця думка не дозволяла зламатися. Ми стояли заради своїх рідних і своєї землі», – додає боєць.

Зв’язок із рідними бійці підтримували через радіостанцію командира, коли той прикладав її до мобільного телефону. Під час оборони свого рубежу кожен із хлопців отримав не одну контузію. Нерідко з ворожою піхотою виникали справжні стрілецькі дуелі, де все залежало від швидкості, влучності та навченості. З кожної з них Текіла і Повар виходили переможцями.

Лише нещодавно обставини дозволили провести ротацію. Під ворожим обстрілом до позиції прорвалися побратими, які замінили незламних оборонців. Втомлені, але нескорені, вони вийшли до своїх. Нині гвардійці відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід побратимам. Адже хід війни вирішує не лише зброя – все залежить від людей: сміливих, сильних і навчених.

Джерело

Навігація записів

Росію атакували безпілотники: вибyхu прoлунали у Сaратові, Енгeльсі і Слoв’янську-на-Кубані.
Вeликий пpoгноз істopика Яpослава Гpицака для Укpаїни на 2026 pік! Розкpито вcю пpaвду…

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes