Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Viktor
17 Грудня, 202517 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до Мaйже пів року під Пoкровськом: вараські гвaрдійці Тeкіла і Пoвар удвох 160 днів тримали позицію під бeзперервними обстрілами

Понад 160 днів на передовому рубежі під Покровськом провели нацгвардійці з Вараша на псевдо Текіла та Повар.

Майже пів року вони вдвох утримували позицію, зазнаючи мінометних обстрілів, атак ворожих дронів, артилерійського вогню та штурмів піхоти, – повідомляють у військовій частині 3045 Нацгвардії України.

На визначену позицію гвардійці заходили втрьох – разом із побратимом на псевдо Музикант. Вдало замаскувавшись, вони тривалий час залишалися непомітними для противника. Окрім спостереження та розвідки, бійці допомагали побратимам, яких евакуйовували після поранень. Переправляти виснажених і поранених доводилося під обстрілами та наглядом ворожих дронів, ризикуючи власним життям.

Згодом противник виявив позицію оборонців – тоді й почалося справжнє пекло. Гвардійців накривали мінометами, атакували дронами та артилерією, штурмували силами піхоти. В одному з боїв Музиканта поранило, його евакуювали. Повар і Текіла залишилися вдвох. З часом шляхів для відходу вже не стало.

Побут на позиції був максимально простим: мінімум речей, постійні чергування, жодного демаскування. Поки один перебував на спостереженні, інший відпочивав або готував їжу. Воду брали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, щоб не видати позицію ворожим дронам. У холоді й темряві окопу інколи запалювали окопну свічку — вона давала трохи світла і тепла. Почорнілими й втомленими пальцями бійці робили хрест і молилися, коли здавалося, що виходу немає. І це додавало сил.

«Найважче – мінометні обстріли, коли укриття розбирається прямо над головою. Вижили завдяки дисципліні й чіткому виконанню наказів. На позиції головне – вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато», – говорить гвардієць на псевдо Повар.

Він уклав контракт з Національною гвардією одразу після строкової служби. Увесь цей час – майже пів року – Повар пліч-о-пліч тримав позицію разом із Текілою. Вистояти допомагали думки про рідних і відповідальність за напарника.

«Під час обстрілів може зникнути все, тому вода, ліки й запас провізії критично важливі. А триматися допомагали думки про рідних. Я знав, що колись діти спитають, що я робив, коли прийшла війна. Саме ця думка не дозволяла зламатися. Ми стояли заради своїх рідних і своєї землі», – додає боєць.

Зв’язок із рідними бійці підтримували через радіостанцію командира, коли той прикладав її до мобільного телефону. Під час оборони свого рубежу кожен із хлопців отримав не одну контузію. Нерідко з ворожою піхотою виникали справжні стрілецькі дуелі, де все залежало від швидкості, влучності та навченості. З кожної з них Текіла і Повар виходили переможцями.

Лише нещодавно обставини дозволили провести ротацію. Під ворожим обстрілом до позиції прорвалися побратими, які замінили незламних оборонців. Втомлені, але нескорені, вони вийшли до своїх. Нині гвардійці відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід побратимам. Адже хід війни вирішує не лише зброя – все залежить від людей: сміливих, сильних і навчених.

Джерело

Навігація записів

Росію атакували безпілотники: вибyхu прoлунали у Сaратові, Енгeльсі і Слoв’янську-на-Кубані.
Вeликий пpoгноз істopика Яpослава Гpицака для Укpаїни на 2026 pік! Розкpито вcю пpaвду…

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • — Зачекай, — я перегородив їй шлях до машини. — Ти розумієш, що ти зараз робиш? Ти просто кидаєш дітей і тікаєш. Ми з мамою не наймалися на безкоштовних нянь без попередження. У нас теж були плани на ці дні
  • Олена влаштувалася доглядальницею в своєї сусідки, бабусі Віри. Вона зайшла, як завжди вранці до Віри, приготувати сніданок, і прибрати в квартирі. – Оленко, підійди, – гукнула бабуся Віра. Олена витерла руки і зайшла в кімнату. – Мене скоро не стане, – раптом почала старенька. – І я маю тобі дещо передати. Віра встала з ліжка і підійшла до старої шафи,  відсунула одяг і вказала на ще одні дверцята в задній стінці. – Ось, дивись, – сказала Віра. Олена підійшла, заглянула всередину і ахнула
  • Оце так сюрприз, а ми до тебе в гості, зустрічай, дорогенька! Саме з цієї фрази, що пролунала біля моєї хвіртки, і почалася вся ця історія, яка повністю змінила наші стосунки з родичами. Я якраз стояла біля теплиці, милувалася першими маленькими огірочками та підв’язувала помідори. Робота на землі — це мій особистий простір, мій спосіб відпочити від міської метушні. І тут під’їжджає машина. Велика, запилена міська автівка. З неї галасливо висипає компанія. Моя двоюрідна сестра Світлана, її чоловік Сергій — чоловік поважний, у вільних шортах і футболці, та двоє їхніх підлітків, Мар’яна й Тарасик. Приїхали, звісно ж, без жодного попередження. Просто вирішили, що субота — ідеальний день для візиту в село
  • Не можу повірити, що ти це зробив! – Андрій дивився на батька з подивом і невдоволенням, що погано приховується. – Це ж треба додуматися!
  • Як вона взяла величезний кредит на своє ім’я, щоб зробити в цій самій «його» квартирі ремонт — бо бетонні стіни були, а от проводки, труб і штукатурки не було. Так, формально стіни належали йому. А ось все інше… — Моїх речей тут немає? — прошепотіла вона в порожнечу ідеальної вітальні. — Ну що ж. Давай перевіримо, коханий.
  • — Знаєш, Вадиме, я завжди думала, що ми купили засіб для пересування, який зробить нас вільнішими, а виявилося — ми придбали нового господаря для нашого життя. Якщо ти готовий везти мене в супермаркет лише в бахілах, то, можливо, тобі варто і вечеряти сьогодні в гаражі, бо там принаймні ніхто не дихає на твій ідеальний лак.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes