Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  •  10 тисяч на дорозі не валяються, а Михайло все ж батько твоїх дітей! – Коли до мене прийшла Тоня, нова дружина мого колишнього, я відразу злякалася. А тоді почула її пропозицію

 10 тисяч на дорозі не валяються, а Михайло все ж батько твоїх дітей! – Коли до мене прийшла Тоня, нова дружина мого колишнього, я відразу злякалася. А тоді почула її пропозицію

Viktor
22 Грудня, 202522 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до  10 тисяч на дорозі не валяються, а Михайло все ж батько твоїх дітей! – Коли до мене прийшла Тоня, нова дружина мого колишнього, я відразу злякалася. А тоді почула її пропозицію

Колись в мене була гарна сім’я. Чоловік двоє діток. З Михайлом ми були мало не з дитинства разом, я тішилась, що в нас не просто кохання, а справжня дружба. Та виявилось, що цього замало. Після 17 років шлюбу прийшов якось мій чоловік додому сумний. А тоді зізнався.

– В мене є інша і я її кохаю!

– А як же я? А як діти? Вони ж обожнюють тебе!

 – Розумієш, ми з тобою вже, як брат і сестра, надто вже рідні, зовсім пристрасті нема чи інтриги. А я ще ж молодий чоловік.

 Далі я наче в тумані була, все слухала якусь нісенітницю, виправдовування, а сама гадки не мала, що казати дітям. Як пояснити їм, що їхній тато йде просто через нове захоплення. Та врешті він зібрав речі та зник з нашого життя. 

Перші два роки було дуже складно. Сама з дітьми-підлітками та мільйонами проблем. Ще й дізналась, що проміняв мене коханий на 21-річну дитину. Вочевидь, з нею знову відчув себе молодим. Старший на 18 років. Крім того, Віра була донькою заможного підприємця, зовсім не бідною дівчиною.

Поступово життя налагодилось. Діти виросли й поїхали на навчання, а я сама залишилась. Дуже сумно мені було. І якось з особистим не щастило. Наче не стара ще, а вже ніхто мене не цікавив. Подруги знайомили мене з різними чоловіками, та нічого серйозного не складалось. 

Тож я зосередилась на роботі. А ще почала відвідувати гурток вишивання. Роки минали, та я звикла до такого життя. А тоді сталося дещо неочікувано. Якось в неділю із самого ранку в мої двері постукали. Я відчинила і побачила нову дружину мого колишнього.

 – Щось сталося?

 – Так. Михайло в реанімації. В нього інсульт.

 – О, Господи! Йому ж всього 56 зараз.

 – Так, а мені 38 і ставати доглядальницею я не збираюсь!

 – Але ж він твій чоловік!

 – Давно набрид мені, ще й постійно тебе згадує. Отож в мене є пропозиція, забери його назад, а я дам тобі 10 тисяч доларів.

 – Нічого собі! Чого ж ти просто його не покинеш!

 – Бо всі казатимуть, що я покинула його через інсульт.

 – А це не так?

 – Так! Але я не хочу, аби всі так казали. Я дам тобі гроші і ми розповімо, що Михайло ще до хвороби до тебе повернувся.

 – А якщо він не схоче?

Реклама

 –  Та в нього вибору нема. Хто його доглядатиме. Реабілітація може тривати рік чи два. І лікарі сказали, що як станеться повторний інсульт – навряд виживе. Отже, може тобі й не довго терпіти, а заробиш непогано. 

Я стояла, як вкопана. Не знала, що й відповісти. Адже мій колишній був, наче непотріб, старий хворий пес, котрий став тягарем. І річ була зовсім не в грошах, я б однаково його не покинула. Тож наступного дня поїхала до колишнього. Він побачив мене, і хоча говорити не міг – в очах його бриніли сльози.

Можливо я ще пошкодую. А може треба відмовитись, доки не пізно? Та як ви гадаєте?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

Та коли ми почали робити ремонт, стало ясно, що грошей не вистачає. Я витратила все, що привезла, а потім довелося знову їхати в Італію. Але цього разу я змогла пропрацювати лише рік – здоров’я підвело. Повернувшись додому, я витратила решту грошей на лікування, та й цього було замало.
Я не очікувала побачити квартиру дідуся в оголошення про продаж. Мама вирішила так хитро заробити грошей та навіть зі мною не порадилася, уявляєте?

Related Articles

Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Viktor
6 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Цікаве за сьогодні

  • Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири
  • Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.
  • Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.
  • — Ой, та що ви таке кажете! — заголосила свекруха. — Це ж онучок! Ви зараз так говорите, а як побачите те маля, як на руки візьмете — то одразу розтанете і по-іншому заспіваєте! Коли з’явився Кирилко, бабуся прийшла, вручила подарунок, із цікавістю зазирнула у візочок і спокійно відбула додому.
  • – Світлано, ти не ображайся, але я бабусину квартиру Наталці віддам, – сказала Ніна Петрівна. – Чому їй? Бо у тебе все добре складається, а у Наташі – все шкереберть. Хай уже в неї бодай квартира буде. Це якось урівноважить ситуацію, – пояснила мати
  • Степане! Що сталося? — Ольга відчула недобре. — У нас пожежа? Пограбування? Чому ти пакуєш валізи? Степан навіть не підняв очей. — Ні, Олю, спокійно. Просто обставини змінилися. Наша компанія, ну, та, на яку я працюю, вони вирішили повністю згорнути діяльність тут. Керівництво переносить офіс за кордон, і вони поставили умову: або я переїжджаю з ними зараз, або контракт розривають без виплат. Ольга розгублено сперлася на одвірок. — Почекай. Але ж криза в країні вже не перший рік. Чому вони вирішили тікати саме сьогодні? Чому ти не казав мені про це вранці? — Олю, не починай! — Степан нарешті випрямився, і вона побачила, що його руки злегка тремтять. — Звідки я знаю, що там у головах у топменеджерів? Мені прислали лист годину тому. Сказали: «Збирайся». — І коли ти маєш їхати? — голос жінки став тихим. — Завтра. О шостій ранку я маю бути на вокзалі. Квитки вже куплені фірмою, всі документи на виїзд фірма вже теж робить сама. Ольга примружилася. Щось у його словах звучало фальшиво. — Квитки вже куплені? Степане, ти хочеш сказати, що за годину тобі встигли прислати лист, ти встиг погодитися, а вони — забронювати й викупити квитки? Не бреши мені
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes