У Марини і В’ячеслава був свій бізнес. Трохи незвичайний. Вони були «сміттєвими королями», як їх називали в місті. Тобто займали ще незайняту нішу в своєму місті — переробляли сміття. А цього добра, як ви розумієте, завжди багато, інформує Ukr.Media.
В сім’ї у пари підприємців було не так гладко, як обом хотілося б. Достаток був, так, але за десять років шлюбу їхній будинок так і не наповнився дитячим сміхом.
Скільки обстежень вони за цей час пройшли і аналізів здали… Все без толку. і, що прикро, що до цих пір було незрозуміло, у кому з них була причина.
В голос своїх емоцій подружжя одне одному не висловлювали, але була між ними якась стіна, яка з кожним днем ставала все вище. В той дивний, але згодом щасливий день, Марина з чоловіком вирушили оглядати новий сміттєвий полігон, на який їм належало вивозити сміття для подальшої переробки.
Пару контейнерів їх працівники сюди вже вивезли, через пару днів буде готовий паркан, який відгородить територію полігону від роззяв і, головне, від бажаючих поритися в смітті з метою наживи. Марина вирішила обійти територію та на власні очі переконатися, що все в порядку. Інша б на її місці і носа сюди не сунула, скорчилась б від огиди, а вона не з того тіста була. Якщо вже робити справу, то на совість. І довіряти вона не звикла навіть саму брудну роботу нікому.
Жінка вже поверталася до машини, коли почула з-під купи сміття здавлений писк. Марина підійшла ближче і прислухалася — писк повторився і став інтенсивніше, чи що. «Кошенята або щенята», — подумала та й почала голими руками перевертати сміття. Не всі б зробили такий необачний вчинок, але мабуть доля прислала того, хто зараз ледве пищав під сміттям, саме її. У Марини ніяк не виходило дістатися до джерела шуму.
Вона зателефонувала чоловікові і попросила підійти. Той, підійшовши, не відразу зрозумів, з якою метою його дружина стоїть на колінах і риється в смітті. А почувши писк, заходився робити теж саме. Подружжя були в шоці, коли нарешті викопали те, що видавало вже затихаючі нявкаючі звуки. Це було новонароджене немовля, судячи з усього недоношене. Аж надто маленьке воно було на вигляд.
Марина скоріше загорнула його в свій светр і пара рвонула в лікарню. Полігон перебував за містом і тому чекати приїзду швидкої було до смерті подібно. Слава гнав так сильно, що на хвіст ним сіли даішники, але зупинятися чоловікові було ніколи— знайда пищав все тихіше і тихіше. Нарешті дісталися білої будівлі міської лікарні.
Підбіжавші даїшники приголомшено стояли і дивилися, як чоловік з дружиною бігом біжать сходами, умовляючи пакетик, загорнутий в кофту, не вмирати. У дитини було сильне переохолодження. Його врятувало тільки те, що на дворі стояв теплий серпень і шар сміття також послужив повітряним прошарком. Ну і, звичайно ж, не приїдь туди Марина з В’ячеславом, все могло закінчитися набагато страшніше.
Інших фізичних ушкоджень у малюка не було. Все навколо, починаючи від подружньої пари і закінчуючи працівниками лікарні, ніяк не могли зрозуміти, як можна було викинути дитину у сміттєвий контейнер. Ну не потрібен він тобі — залиш малюка у пологовому будинку, не вбивай.
Матір дитини так і не знайшли. Можливо, це й на краще, адже все місто гуло, обговорюючи цей випадок. Не уникнути б їй тоді «суду Лінча», багато хто хотів подивитися в очі дітовбивці. Органи опіки забрали знайду в будинок дитини.
А Марина зі Славою, не змовляючись, вирішили подати документи на усиновлення. Адже недарма доля тоді послала їх на полігон саме в той день і годину, коли це потрібно було Єгоркові. Ах, так, Єгорком щасливі батьки назвали сина, коли оформляли документи в Загсі.
Ось так у «сміттєвих королів» з’явився свій «сміттєвий» синок. Але життя у нього тепер повинне бути щасливим, чи не правда? Адже він стільки пережив, ледь народившись…
