Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

– Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

Viktor
5 Листопада, 2024 Коментарі Вимкнено до – Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

Цьогоріч я вперше за багато років приїхала з Італії додому. Стара і хвора. А ще – нікому не потрібна. Оселилась в холодній хаті, а вже за два тижні потрапила до лікарні з коронавірусом і запаленням легенів. Дітям скільки не дзвонила – все марно. Ніхто до мене не приїхав. Тоді лікар сказав:

 – Що ж ви такого в житті накоїли, що всі від вас відвернулися? 

А в мене сльози на очі наверталися. Попереджала мене Іванка, казала, аби думала лише про себе. А я не вірила. Все заради дітей. Я ж для них на заробітки поїхала. Мій покійний чоловік Степан геть непутящий був, лише пив щодня безпробудно, дітей я сама ростила і було так важко. Зарплату не платили, шукала підробіток увесь час. Згодом донька підросла, вже не хотіла ходити в старому одязі дитини моєї подруги. Я страждала, що не можу їй дати все необхідне. Ще й хата валилася на очах. А тоді Степан помер після чергового гуляння. 

Тож залишила я двох дітей на свою маму і поїхала. Софії тоді було 17, Тарасові – 15. Працювала я важко і багато. Дуже хотіла, аби діти нормальне життя мали. Думала хату зремонтувати, а якось донька мені сказала. 

 – Я вже доросла, скоро коледжу закінчу, матиму власне життя. Що будинок, купи мені квартиру в Хмельницькому.

Тоді я подумала, може й правда, краще дітей житлом забезпечити, а тоді вже себе. Тож вісім років я працювала, а придбала дітям по квартирі в місті, оплатила там ремонт, а ще увесь цей час на життя й навчання гроші давала. 

І лишень потім все змінилося. Я познайомилась з чоловіком, італійцем. Звали його Марко, старший за мене, та такий уважний і люблячий. Йому не подобалось, що я так багато працюю і якось він мені сказав.

 – Ну ти вже купила дітям житло. Вони дорослі. Може час вже для себе пожити? Скільки нам відведено? Життя надто коротке. 

 – Але ж мені гроші потрібні, як жити.

 – Зі мною ти матимеш все необхідне, будемо подорожувати, насолоджуватись.

Усі мої італійські подруги радили погодитись на пропозицію Марко. Казали, що я заслуговую на щастя. Та коли я подзвонила дітям – їм така ідея не сподобалась.

 – Мамо, ми твоя рідня, а він чужий. Хіба ж так можна.

– Але я так хочу трохи щастя. З вашим татом його зовсім не мала.

– Заробиш грошей, повернешся додому і будеш онуків бачити. Чим не щастя?

Звісно, я мріяла бачити онуків. Але й любові дуже хотіла. Покинула роботу й почала жити з Марко. І це й справді були найщасливіші роки мого життя. Ми постійно подорожували, відвідували гарні ресторани, вишукано вдягалися. Я мала все необхідне. Та дітям більше не допомагала. Адже коханий не давав мені на це грошей і я не працювала. Діти кілька разів дзвонили й просили, я трохи грошей висилала, але не багато, просто не мала. А тоді вони перестали телефонувати. 

З Марко я прожила 12 років і ніколи не шкодувала. А тоді він раптово помер. Я дуже важко пережила цю втрату. Ще його донька приїхала й вигнала мене. Я намагалась знайти в Італії роботу, та вже далеко не молода, а наших так багато приїхало на заробітки. Врешті я ще й почала хворіти. Тож вибору я не мала. Поїхала додому, в свою стару хату. Коли нарешті додзвонилась синові, він сухо сказав:

 – Ти відвернулась від нас. Що тепер хочеш?

 – Але ж я вам по квартирі купила. Не всі батьки такі подарунки роблять.

 – Ти могла більше. Нам було так не солодко. Але ти розважалась собі.

Тож тепер я сама в лікарні. Зовсім не знаю, як далі жити. В мене нема грошей і діти мене не хочу знати. Порадьте, як налагодити життя? Невже я помилилась, обравши своє власне щастя?

Навігація записів

Все не так, як це нам подали ЗМІ.. Нардеп розповів про cкандальний “ЗАКОН ПРО ДРОВА”! Насправді це було зроблено для тих хто…
“Україну врятує жінка?”: переможниця “Битви екстрасенсів” розповіла про “пророцтво”.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes