Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • “..Як маму потрібно було з Польщі привести, всім селом скидалися, а тепер вона жирує, по ресторанах ходить…”. Я ж знаю, хто це написав, через деякий час повідомлення було видалене, хоча я зробила скрін. Ця людина усміхається мені в обличчя і бажає мені і сестрі всього найкращого, але я просто дякую і йду в іншу сторону.

“..Як маму потрібно було з Польщі привести, всім селом скидалися, а тепер вона жирує, по ресторанах ходить…”. Я ж знаю, хто це написав, через деякий час повідомлення було видалене, хоча я зробила скрін. Ця людина усміхається мені в обличчя і бажає мені і сестрі всього найкращого, але я просто дякую і йду в іншу сторону.

Viktor
8 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до “..Як маму потрібно було з Польщі привести, всім селом скидалися, а тепер вона жирує, по ресторанах ходить…”. Я ж знаю, хто це написав, через деякий час повідомлення було видалене, хоча я зробила скрін. Ця людина усміхається мені в обличчя і бажає мені і сестрі всього найкращого, але я просто дякую і йду в іншу сторону.

Мами не стало в Польщі і щоб її перевести, потрібні були чималі кошти. Але односельчани миттю нас виручили, зібравши необхідну суму. З того часу минуло вже сім років. Ми з сестрою стали на ноги, хоча було дуже важко. І ось недавно людина, яку я прекрасно знаю, випадково під світлиною написала “коментар”. “Ми всім село гроші збирали, а вони з сестрою по ресторанах шикують”. Благо, я встигла зробити скрін. 

На нашу з сестрою долю випало багато всього, але ми не здалися, не опустили руки, хоч було дуже важко. Та, виявляється, людям це не подобається, бо це останнє повідомлення, яке я випадково отримала до світлини, яку виклала у соцмережу, розбурхало моїх “підписників”. pagead2.googlesyndication.com

Почну свою історію з того, що мама мене привела на світ відразу після школи. Тато, як всі казали, сусід через паркан, був не тою людиною, на яку можна було покластися. Прожили вони з мамою не довго, вісім років.

Є в мене і молодша на півтора роки сестра. Після розлучення з мамою тато взявся за “біленьку”, до якої його привчили друзі, і так сталося, що зовсім молодим він покинув цей світ.

Мама, щоб нас поставити на ноги, працювала на двох роботах. Також допомагала і бабуся, мама мами. Татові батьки сильно не цікавилися, як ми живемо, хоча й жили ми пліч-о-пліч. Але я не про це.

Коли я була в шостому класі, а сестра в п’ятому, мама від безвиході поїхала на роботу в Польщу. Працювала в одному ресторані, звісно ж, не управляючою і не офіціанткою, вона там прибирала.

Хоча ми з сестрою й були ще не такі дорослі, але ми розуміли, що все це мама робить задля нас з сестрою. Ми ж жили в селі поруч з бабусею, яка нас і доглядала.

Та одного дня в наш дім постукала біда. Як виявилося, мама хворіла і не мала часу на лікування через роботу, стадія була вже така, що нічого не вдієш. Мама без свідомості пролежала в клініці три дні і покинула нас з сестрою. Мама була ще дуже молодою, але коли глянути на її руки, то ніби вже сімдесятку розміняла.

Продукти

Її не стало в Польщі і щоб перевезти мама в Україну, потрібні були чималі кошти. В нас такої суми не було, але наші односельчани миттю організувалися і за два дні потрібна сума була на руках в бабусі.

Ми перевезли маму і попрощалися з нею, як годиться.

Годинники жіночі

Сказати, що нам було важко з Ольгою, нічого не сказати, але ми не здалися, бо незважаючи ні на що, потрібно жити.

Після закінчення школи я ніде не поступала. Мене завжди манила сфера краси. Я закінчувала одні курси за іншими і на даний час я добре стою на ногах, в мене свої клієнти, а точніше – наші.

Оля, сестра, після закінчення школи вивчилася на перукаря, а згодом і навчилась робити манікюр. На даний час ми працюємо командою: я роблю макіяж, а сестра зачіски і все інше.

Нас, як гарних працівників замітили впливові люди. Живемо ми з сестрою в місті, поки орендуємо на двох квартиру і складаємо кожен на своє житло.

Ви ж самі розумієте, щоб рости і розвиватись, ми маємо викладати, хоч частинку, але свого життя на показ у соціальних мережах.

Таке зараз життя, подобається це комусь чи ні, але треба йти в ногу з сучасним світом. Саме так ми знаходимо нових клієнтів і ростемо.

Так трапилося і недавно. Я виклала фото квітів і прикрасу, яку подарував хлопець. Також показала кусочок спільної святкової вечері з ресторану. Але це сподобалось не всім.

Продукти

Багато хто просто ставив вподобайки, багато писали, як радіють за мене, а одне повідомлення мене таки спантеличило.

Як я зрозуміла, людина не зрозуміла, що написала це мені в приват, мабуть, фото пересилали, але “чорний” зміст таки я прочитала.

“Ти уявляєш, то як маму потрібно було з Польщі забрати, ми всім селом скидалися, а тепер вона жирує, по ресторанах ходить, квіти їй купують і прикраси такі дорогі”.

Я ж знаю, хто це написав, через деякий час повідомлення було видалене, хоча я зробила скрін. Ця людина усміхається мені в обличчя і бажає мені і сестрі всього найкращого, але я просто дякую і йду в іншу сторону.

Годинники жіночі

Я вирішила нічого не говорити.

Минуло більше семи років, як не стало мами. Невже ми з сестрою повинні забитися в куточок і мовчати? Невже ми не маємо права на щастя?

Ми стільки всього пережили в такому ще молодому віці. Ми не відчували тепла батька, а мама, заради нас поїхала на чужину.

Чому люди такі? Невже ми щось комусь винні? Як жити дальше? Були думки цій людині, що написала, віддати пару тисяч, і щоб заспокоїлася, але щось підказує мені моє серце, що якраз вона і копійкою не допомогла, бо скупа людина…

Пишу і плачу… Чому так…? Чому ми…?

Навігація записів

– Ти що заради рідних онуків не можеш поїхати на заробітки? – Син мене фактично з хати виганяє, каже, що я винна йому, а я не знаю, як бути
Вимітайся звідси, і щоб духу твого тут не було через годину! — ці слова мого чоловіка Романа прозвучали не як грім серед ясного неба, а як фінальний акорд старої, фальшивої пісні, яку я слухала сім років. Я стояла посеред нашої затишної вітальні й дивилася, як він методично вигрібає мої речі з полиць. Поруч, у моєму улюбленому кріслі, сиділа свекруха, Тамара Петрівна. — Ромчику, ну навіщо ти так галасуєш? Оксанка ж дівчинка розумна. Вона сама розуміє, що сім років ми її терпіли суто з доброти душевної. З однією валізою прийшла — з однією і піде. Справедливість, знаєш, вона така. Я дивилася на них і не вірила своїм вухам. Сім років я намагалася бути ідеальною невісткою. Пекла її улюблені пироги, возила по лікарях, вислуховувала нескінченні скарги на сусідок і високий тиск. Я думала, що ми — сім’я. Виявилося, я була просто зручним персоналом, який не потребував зарплати

Related Articles

Дістала калькулятор. Зарплата мінус комуналка. Мінус їжа. Мінус проїзд. Мінус те, що відправила батькам минулого тижня. Мінус те, що вони просять зараз. В результаті — вісімсот гривень до наступної зарплати, яка через два тижні. Марина поклала голову на руки і закрила очі. У грудях розливалась холодна, важка втома. Не жалість до батьків. Не провина. Просто втома.

Viktor
8 Березня, 20268 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Дістала калькулятор. Зарплата мінус комуналка. Мінус їжа. Мінус проїзд. Мінус те, що відправила батькам минулого тижня. Мінус те, що вони просять зараз. В результаті — вісімсот гривень до наступної зарплати, яка через два тижні. Марина поклала голову на руки і закрила очі. У грудях розливалась холодна, важка втома. Не жалість до батьків. Не провина. Просто втома.

– Андрій, я рибу купила, – з порогу заявила Наталя чоловікові, – приготуєш? Ти так добре, акуратно чистиш її і смажиш із такою апетитною скоринкою: я так не вмію.

Viktor
8 Березня, 20268 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Андрій, я рибу купила, – з порогу заявила Наталя чоловікові, – приготуєш? Ти так добре, акуратно чистиш її і смажиш із такою апетитною скоринкою: я так не вмію.

— Старався він… — пробурчала Зоя, але все ж таки пішла до дзеркала. Не минуло й хвилини, як із ванної пролунав обурений крик: — Ти знущаєшся, так?! Ти що собі дозволяєш? Сьогодні ж не перше квітня! Що це за дурнуваті жарти? — Рябо моя, ти мене в могилу зведеш, їй-богу… — не витримав Микола. Подумки він вилаявся: «І який дурень те Восьме березня придумав? Від нього тільки самі проблеми — і в жінок, і в мужиків…»

Viktor
8 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Старався він… — пробурчала Зоя, але все ж таки пішла до дзеркала. Не минуло й хвилини, як із ванної пролунав обурений крик: — Ти знущаєшся, так?! Ти що собі дозволяєш? Сьогодні ж не перше квітня! Що це за дурнуваті жарти? — Рябо моя, ти мене в могилу зведеш, їй-богу… — не витримав Микола. Подумки він вилаявся: «І який дурень те Восьме березня придумав? Від нього тільки самі проблеми — і в жінок, і в мужиків…»

Цікаве за сьогодні

  • Дістала калькулятор. Зарплата мінус комуналка. Мінус їжа. Мінус проїзд. Мінус те, що відправила батькам минулого тижня. Мінус те, що вони просять зараз. В результаті — вісімсот гривень до наступної зарплати, яка через два тижні. Марина поклала голову на руки і закрила очі. У грудях розливалась холодна, важка втома. Не жалість до батьків. Не провина. Просто втома.
  • – Андрій, я рибу купила, – з порогу заявила Наталя чоловікові, – приготуєш? Ти так добре, акуратно чистиш її і смажиш із такою апетитною скоринкою: я так не вмію.
  • — Старався він… — пробурчала Зоя, але все ж таки пішла до дзеркала. Не минуло й хвилини, як із ванної пролунав обурений крик: — Ти знущаєшся, так?! Ти що собі дозволяєш? Сьогодні ж не перше квітня! Що це за дурнуваті жарти? — Рябо моя, ти мене в могилу зведеш, їй-богу… — не витримав Микола. Подумки він вилаявся: «І який дурень те Восьме березня придумав? Від нього тільки самі проблеми — і в жінок, і в мужиків…»
  • Спочатку постаріла, тепер ще й захворіла. Я подаю на розлучення! — Чоловік голосно грюкнув дверима, навіть не підозрюючи, як сильно прорахувався
  • — Від кого це ви все ховаєтеся, Микола Миколайович? Хто вас все вкрасти намагається
  • З того часу минув лише рік. Батьки вживали, а Єгор ріс сам по собі. За цей час з відмінника він перетворився на справжнього бешкетника. Так, йому хоч і 15 років ще, але секція боксу, в яку він ходив раніше, давала йому фору перед старшими супротивниками. Тепер його хоч і обзивали, але тільки за очі, інакше справа закінчувалася бі…ою.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes