— Ірко, тримайся! Я зараз повідомлю новину, але ти не впадай у паніку, — голос Віки був дуже схвильованим.

— Що сталося? — насторожилася Ірина.

Зазвичай її подруга завжди була врівноваженою і беземоційною людиною, але сьогодні в ній щось змінилося.

— Говори, не тягни. Так, я точно почну панікувати.

— Ти казала, що твій Боря у відрядження поїхав?

— Так, сьогодні вранці.

— Це брехня… — голос Вікторії згас і став рівним. — Нікуди він не поїхав… Твій чоловік у місті…

…Ірина і Борис були одружені майже двадцять два роки. Вони познайомилися, коли були студентами.

Кохання між ними закрутилося не відразу. Спочатку молоді люди дружили і розважалися в спільній компанії.

На якийсь період вони навіть забули про існування одне одного, але потім знову зустрілися і стали парою.

Боря зробив Ірі пропозицію на відпочинку. Це було дуже красиво і романтично.

Дружина досі згадувала ту прекрасну вечерю в прибережному ресторані, звідки відкривався приголомшливий вид на захід сонця над морем.

Проживши двадцять два роки з Борисом, Ірина з повною впевненістю могла сказати, що це був найщасливіший час у її житті.

Чоловік ніколи не говорив дружині грубих слів, завжди слухав її думку і радився, якщо це було потрібно.

П’ятнадцять років тому в їхньому шлюбі народився син, Рома. Боря ніколи не ухилявся від батьківських обов’язків.

Він вставав ночами, заспокоював малюка, грів йому суміш і робив все те, від чого більшість чоловіків просто відмовляються.

— З таким чоловіком тобі не одну дитину можна народжувати, а десятьох! — із заздрістю говорили Ірині родички і подруги. — Не чоловік, а золото! От би всі були такими.

Незважаючи на прекрасного чоловіка, Іра так і не наважилася на другу дитину. Боря теж не наполягав на цьому. Для нього була важлива не кількість, а якість.

Батько виховував сина так, як його самого не виховували. У Роми було все, але він не був розпещеною дитиною. Хлопець поважав і любив батьків.

Знаючи Борю як облупленого, у Ірини жодного разу не виникало сумнівів щодо його вірності.

Чоловік ніколи не затримувався на роботі, не поводився дивно, не задивлявся на інших жінок. Борис обожнював Іру і досі милувався її красою і природністю.

З цієї причини слова Вікторії не викликали у подруги ніякої розгубленості і жаху.

Ірина вирішила, що Віка помилилася і бачила в місті не Борю, а якогось дуже схожого на нього чоловіка.

— Ні, Віка, це був не він. Борис встав о п’ятій ранку і помчав на вокзал.

— Ірка, — зі співчуттям промовила жінка, — я ж його не мигцем бачила. Я з ним розмовляла, розумієш?

— Як це?

— А ось так. Він мене просто не впізнав. Ми ж з ним всього один раз в житті бачилися, та й то десять років тому.

Якщо чесно, я сама його не відразу впізнала. Якби він не показав свій паспорт, я б так і не зрозуміла, з ким маю справу.

— Паспорт? — нічого не розуміючи, перепитала Іра. — Навіщо він тобі показував свої документи? Ти що, на вокзал влаштувалася працювати?

— Та при чому тут вокзал, Іра? Я його паспорт взяла, щоб договір скласти. Він зняв у мене квартиру на тиждень, розумієш?

— Ти зараз жартуєш, чи що? — напружилася Ірина. Вона не хотіла вірити подрузі, але розуміла, що обманювати Віці немає сенсу.

— Ні, не жартую. Я сфотографувала його документи. Зараз надішлю знімки.

Коли Іра відкрила картинку в месенджері, її ідеальний світ зруйнувався.

Це був дійсно паспорт її чоловіка. Того, з ким вона прожила двадцять два роки і кому беззастережно вірила.

— Навіщо… Навіщо ти здала йому квартиру? Ти ж… ти ж зрозуміла, хто він… — кожна фраза коштувала Ірині видимих зусиль.

Її голос спочатку тремтів, а потім у слухавці почулися схлипи.

— Іринко, не плач, — Віці було шкода подругу, але правда була дорожча. — Я здала йому квартиру, щоб вивести на чисту воду. Не хочу, щоб ти жила в обмані.

— І що тепер робити?

— Зателефонуй йому, запитай, як він доїхав до іншого міста? Якщо Боря стане підтримувати легенду про відрядження, то діяти потрібно швидко.

— Діяти? Як?

— Поїдемо туди разом, простежимо за твоїм чоловіком. Подивимося, хто до нього приходитиме. Потрібно зловити його на гарячому.

Інакше він зможе придумати іншу легенду і все, нічого не доведеш.

Віка вже заздалегідь все спланувала, тому Ірі залишилося тільки слідувати її порадам.

— Як ми дізнаємося, що у нього з кимось роман? Хтозна, хто в під’їзд заходить?

— Не переживай. У мене все під контролем. Нещодавно ми з сусідами по сходовому майданчику повісили камеру біля дверей для безпеки. Тепер можна побачити будь-кого, хто наближається до квартири.

Як би Ірині не подобалася ця ідея зі стеженням, але вона була змушена погодитися з подругою.

Якщо у Бориса дійсно були таємні стосунки, то їй було необхідно знати про це.

Зателефонувавши чоловікові, Іра намагалася натяками вивідати у нього правду, але чоловік не здавався.

Він говорив, що прекрасно доїхав, сусіди в купе вели себе спокійно. А зараз він вже займеться робочими справами.

Такий відвертий обман засмутив дружину. Вимкнувши дзвінок, вона відразу схопила телефон і зателефонувала Віці.

— Коли поїдемо? Хочу бачити його безсоромні очі, коли спіймаю з іншою жінкою.

— Та хоч зараз! Я готова.

Пів дня Вікторія та Ірина просиділи в машині біля під’їзду, де знаходилася та нещаслива квартира. Вони запустили відео в телефоні і паралельно стежили за дверима.

Якби туди увійшла якась фіфа, жінки б відразу побігли до місця злочину і спіймали Бориса на гарячому. Саме таким був план Іри та Віки.

Однак час минав, а на сходовому майданчику було тихо.

— Може, ми все не так зрозуміли? Або Боря пішов, поки ми не бачили, — Іра намагалася відсторонитися від сумних думок.

— Ми ж переглянули архів запису. Борис точно сидить у квартирі. Інше питання, чому він не виходить? Або чому до нього ніхто не приходить? Нічого не розумію.

Просидівши в автомобілі до ночі, Ірина втомилася і вирішила припинити стеження.

— Давай, завтра продовжимо? Боря все одно вже спить. Бачиш, навіть світло у вікнах згасло.

— Гаразд, поїхали. Все одно побачимо його відвідувачів. Камера ж цілодобово працює.

Наступного ранку Вікторія першим ділом переглянула нічний запис. Боря, як і раніше, не виходив з дому.

Однак о дев’ятій годині ранку до нього прийшов кур’єр і приніс два пакети з продуктами.

— Більше нікого не було? — запитала Іра, зустрівшись з подругою.

— Ні, тільки кур’єр.

Весь другий день жінки знову провели в машині, але результат виявився тим самим.

— Не розумію, навіщо він там сидить? Може, камера зламана? Може, до Борі давно хтось приїхав?

— Нічого там не зламано. Все працює. Навіть не знаю, що твій чоловік задумав. Може, він нас бачив, тому й не виходить?

— Це навряд чи… — задумливо промовила Іра. Раптово її погляд змінився, а губи затремтіли. — Що, якщо йому стало зле, а ми тут сидимо і нічого не робимо?

Боря нещодавно скаржився на болі в серці. Раптом у нього виявили страшну хворобу, і він вирішив не розповідати про це?

— Іра, не потрібно панікувати і вигадувати всяку нісенітницю, — Віка похитала головою. — Твій чоловік — це не кішка, яка йде з дому, щоб відійти на самоті.

— Тоді не знаю, що думати. Дай ключі, я зайду і прямо запитаю у нього, що відбувається.

— Впевнена? Якщо не зловиш на гарячому, він може тобі добряче очі замилити.

— Я добре знаю свого чоловіка. Зрозумію, якщо він мене обманюватиме.

Вікторія неохоче дала ключі від квартири подрузі і пішла слідом.

На вулиці вже сутеніло, але світло у вікні, за яким сидів Борис, ще горіло, тому Іра була впевнена, що він не ліг у ліжко.

Підійшовши до дверей, дружина тихо відкрила замок і увійшла всередину. У передпокої було темно, але із закритої спальні просочувалося тьмяне світло.

— Тсс, тихо, — прошипіла Ірина, подивившись на подругу. — Я підійду до кімнати, послухаю, що там відбувається, а потім несподівано увійду.

— Угу, — промурмотіла Вікторія.

Підійшовши до дверей, з-під яких виднілася яскрава смужка світла, Іра завмерла на місці.

У спальні спочатку було тихо, а потім несподівано пролунав голос Бориса:

— Ось, значить, як?! Я тебе покараю за це! Отримуй, мерзотниця!

Почувши цей дивний монолог, Ірина поглянула на подругу і прошепотіла:

— Там хтось є. Значить, твоя камера все-таки не працює.

Вікторія встигла лише знизати плечима, після чого Іра відчинила двері і увійшла в кімнату.

Вона розраховувала побачити там чоловіка з іншою жінкою, але Борис був один.

Він сидів у навушниках перед великим монітором і навіть не чув, як до спальні увійшла дружина з подругою.

— Боря! Боря, що тут відбувається?! — на питання Ірини чоловік ніяк не відреагував. Тоді вона підійшла ближче і торкнулася його.

— Ой! — здригнувся чоловік і від страху підскочив на місці.

Обернувшись, переляканий Борис витріщив очі на жінок і тільки потім зняв навушники.

— Кохана?! Що ти… Що ти тут робиш?!

— Хочу задати тобі те саме питання. Ти ж повинен бути у відрядженні?!

— Ем… Ну… — почав затинатися Боря. — Таке діло… Розумієш…

— Ні, не розумію! Поясни! — ще сильніше нахмурилася Ірина.

— Я взяв невелику відпустку. Хотів відпочити… Точніше, пограти в своє задоволення…

— Пограти?! Ти зняв квартиру, щоб пограти в комп’ютерні ігри? — вимовивши ці слова, Іра відчула неймовірне полегшення, але її досі трусило від злості.

— Угу. Це Ромка підсадив мене на свої ігри, а вдома грати не виходить. Якось соромно, дорослий же чоловік. Та й ти не зрозумієш.

Ось я і взяв приставку в оренду. Зняв квартиру. Тепер ось сиджу і проходжу рівні цілими днями.

Помітивши Віку, яка стояла позаду Ірини, Борис перервався і запитально подивився на дружину.

— А як ти мене знайшла? Звідки дізналася, що я тут?

— Звідки? — посміхнулася Іра. — Від подруги. Це Вікторія. Ти її, напевно, не пам’ятаєш, зате вона тебе запам’ятала. Відразу подзвонила, як тільки ти сюди в’їхав.

— Треба ж, — здивувався Боря. — З такої кількості пропонованої нерухомості я зняв квартиру саме твоєї знайомої.

— Ось так! — розреготалася Ірина. — Таємне завжди стає явним. У мене по всьому місту є очі, тож май це на увазі на майбутнє.

Посміявшись над цією безглуздою ситуацією, чоловік зібрав речі і повернувся з дружиною додому.

Відтоді Іра повністю довіряла Борису. Щоб у нього більше не було думок знімати квартиру для ігор, вона дозволила йому провести всю відпустку за комп’ютером.

— М-да, незручно вийшло, — Віці було соромно, що через неї подруга була змушена сумніватися у власному чоловікові. — Треба було відразу сказати Борису, що ми знайомі.

— Ні, не треба було, — похитала головою Іра. — Якщо чесно, я навіть рада, що пережила все це. Тепер я точно знаю, що Борис ніколи не зрадить мені і не кине. Ну, хіба що заради ігор… Але про це ми з ним ще поговоримо…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!