Сьогодні я захворіла. Прокинулася вранці – температура і нудить мене. Зателефонувала на роботу, відпросилася. Лягла і лежу.
Дзвонить моя найкраща подруга Діана. Жінка неосяжної душі і тіла, у якої сто десять кілограмів посмішки і серце доброї дитини.

– Салют, Стеллочка! – каже Діана. – Як з планами на вечір? Куди підемо, що будемо пити, кого на дерево заженемо?

– На сьогодні облом, дорога, – кажу. – Я трохи захворіла…

Я хворію рідко, а Діана взагалі ніколи не хворіє, але характер у неї дуже чуйний. Будь-яку чужу трагедію вона сприймає як свою.

Не встигнувши дослухати, Діана заволала, що негайно мчить рятувати і лікувати мене. Наказала не підходити до вікна, не стояти босоніж, застигнути під ковдрою і не ворушитися до її приходу, а вона вже летить кулею!

Ми роз’єдналися. Потім я подумала, що непогано б з’їсти апельсинку і знову зателефонувала Діані – нехай заскочить по дорозі на ринок.

– Так, Стеллочка? – сказала Діаночка десь з вулиці. – Фруктів хочеш? Без проблем! Зачекай секунду, я щойно потрапила під машину…

Нічого собі справи! Я мало з ліжка не впала.

– Діана? – кричу. – Ти потрапила під машину? Не лякай мене. Сподіваюся, з машиною все гаразд?

– З нею все погано, – каже Діана. – На смітник! Я, значить, мчу до хворої подруги, а він котиться збоку та ще й сигналить. Ну і встромився мені в стегно, карась вакуумний. Сам винен, від кабіни одні черепки залишилися. А мені спідницю бампером забруднив, зараз відчищу і біжу…

– Велика була машина?

– Та не особливо, – каже Діаночка. – Якийсь автопоїзд з помідорами.

– А водій як?

– Нормально. Вилетів через лобове на асфальт, очі витріщив, закричав
«Баба-термінатор в місті!» – і побіг кудись… Про кого це він, цікаво? Не хвилюйся, Стеллочка. Лежи і чекай на мене, я вже біля ринку.

Діана увірвалася до мене в будинок не одна. Під її конвоєм сумний ринковий торговець тягнув цілий лоток різних фруктів: ківі, мандарини, яблука і навіть манго.

– Постав лоток біля ліжка, – розпорядилася Діана. – Побажай моїй подрузі одужання і безслідно розчинися у світовому просторі!

Торговець поставив лоток і безшумно зник.

– Діаночка, – кажу я. – Я всього-то хотіла пару апельсинок… Якби я попросила купити аналгін, ти б мені аптечний кіоск притягла?

– Саме так! – обурювалася Діана, очищаючи мені відразу три апельсини. – Що за день? То фурами наїжджають, то на базарі чіпляються… Заходжу в овочевий ряд, а він кричить: «Дівчино, хочеш манго пригощаю? Тільки дай тебе за дупку потримаю?» Довелося його того… подряпати трошки. Їж, Стеллочка, їж!

Діана добра дівчина, але коли хтось зазіхає на її гідність, її гнів страшний. Я подумала, що торговець ще дешево відбувся – всього-то пом’ятою пикою і двадцятьма кілограмами фруктів.

Нагодувавши мене вітамінами і напхавши таблетками, Діана помила підлогу, провітрила кімнату, поклала мені компрес і стала варити свіжий курячий бульйон.

Звісно, з собою вона принесла і «чарівну мікстуру» за власним рецептом, якою ми дружно вилікувалися.

У мікстурі виявилося градусів шістдесят і я зрозуміла, що у моїх мікробів немає жодного шансу вижити. Але Діана все одно клопотала навколо мене, підкладала мені ковдру, поїла з ложечки і оточувала всілякою турботою.

Потім нагорі заворушилися сусіди і хтось почав стукати молотком. Діана завмерла посеред кімнати і сердито подивилася на стелю.

– Стелла! – сказала вона, зсунувши брови. – Схоже, твої дурні сусіди не в курсі, що хворій жінці потрібні спокій і тиша? Зараз ми це виправимо!

Діана вийшла з квартири. Вона була відсутня недовго, але через кілька хвилин наш будинок немов ви…р. Діана віртуозно володіє даром переконання. Після її візиту до сусідів навіть крани перестали капати.

– Уяви, люба, – сказала Діана, повернувшись. – Там нагорі якийсь дивак заліз на драбину і вішає килим! Знайшов час стукати, огризок огірковий!

– І що? – запитала я.

– Нічого, – заспокоїла мене вірна подруга. – Всі живі. Просто я пообіцяла засунути йому цю драбину в одне місце і розкрити. Здається, допомогло.

Ми ще випили, і Діана знову доторкнулася до мого чола. Температура не спадала.

– Моя мікстура – звіриний-напій, – сказала Діана. – Але все-таки, Стеллочка, хвороба – не жарт. Потрібно викликати фахівця! Я набираю швидку!

Ми набрали швидку, але там заявили, що черга на виїзного лікаря, тому чекати доведеться довго.

– Помиляєтеся, змії гримучі, – сказала Діана в телефон, блиснувши очима.

Швидка щось пробурмотіла і кинула трубку. Діана поправила мені подушку і сказала:

– Тримайся, Стеллочка. Зараз все буде. Де у вас найближча поліклініка?

Дільнична поліклініка була поруч. Глотнувши чудо-мікстури, Діана підфарбувала губки і пішла крейсерським кроком. Через короткий час вона повернулася з дядьком у білому халаті.

Дядько виглядав незадоволеним, і я його розуміла. Важко виглядати задоволеним, коли Діана тягне тебе за вухо, як шкідливого цуценя.

– Я буду скаржитися! – кричав чоловік у халаті. – Це свавілля! Відпустіть моє вухо!

– Не деренчи кришкою, чайник! – сказала Діана, підштовхуючи лікаря до ліжка. – А то носик відірву! Хутко, дядько, раз-два, до огляду пацієнтки – приступити!

– Ну ти даєш! – захопилася я. – Де ти його відкопала? Він хто? Терапевт? Лор? Акушер-гінеколог?

– А хто його знає, – Діана знизала потужними плечима. – Заходжу я до вашої поліклініки. Народу ціла купа! Біля реєстратури – жах. Ну я пройшлася по кабінетах. Дивлюся – всі лікарі зайняті, у всіх пацієнти сидять, один цей без діла в кабінеті прохолоджується… Взяла.

– Ви не маєте права! – завив чоловік з червоним вухом. – Я головний лікар поліклініки – Циганок!

– Це добре, що ти головний, Циганок! – схвалила Діана. – Чим головніший – тим краще! Подивися сюди, мерзенне білкове з’єднання! Бачиш цю тяжкохвору дівчину?

– Бачу, – сказав головний лікар Циганок, обмацуючи вухо. – Але я не практикуючий лікар, я виконую керівні функції…

– На даний момент у тебе лише одна функція, – м’яко сказала Діана. – Ти повинен лікувати Стеллу. Якщо ти негайно її не вилікуєш, то лікувати будуть тебе самого.

– Жінки! – знову заскиглив Циганок. – Це не мій профіль! У мене навіть інструментів немає, чим мені ставити діагноз?

– Повір мені, крильце моєї прокладки, – промурмотіла Діана, поправляючи свої груди. – Якщо ти не займешся Стеллою, у тебе теж буде цілий набір діагнозів, зрозумів?

Поохавши, головний лікар Циганок здався. Він визвав нам нормальну лікарку з валізкою, яка відразу визначила у мене ГРВІ і виписала лікарняний на тиждень.

– Чудово, Стеллочка! – закричала Діана, дізнавшись, що моє життя поза небезпекою. – Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй!

Незабаром головний лікар Циганок заспокоївся. Ми дали йому скуштувати чарівної мікстури, обмінялися телефонами і він зовсім відтанув, тому що на нашу миролюбну Діану не можна довго дутися.

Словом, день проходив весело, різноманітно і мікстуро-наповнено. Хворіти під опікою Діани не нудно, вона найкраща в світі нянька.

Пізно ввечері, коли ми вже готувалися до сну, в двері до нас тихонько постукали. Діана накинула халатик, вийшла, з кимось переговорила і сказала: «Ну добре, дозволяю».

– Хто там був? – запитала я.

Діана лягла поруч і розтягнулася як велика тепла ведмедиця.

– Сусідка зверху приходила, – пояснила вона. – Запитувала: чи можна її чоловікові вже спуститися з драбини? З ранку там стоїть, не ворушиться, в туалет дуже хочеться.

Спеціально для сайту  Stories

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!