Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Я сирота..Виховували мене дідусь із бабусею..Важку хворобу серця я успадкувала від матері..Я мала єдиний шанс: розповідь 24-річної Каті з Вінниці Вразила всю Україну

Я сирота..Виховували мене дідусь із бабусею..Важку хворобу серця я успадкувала від матері..Я мала єдиний шанс: розповідь 24-річної Каті з Вінниці Вразила всю Україну

admin
5 Червня, 20205 Червня, 2020 Коментарі Вимкнено до Я сирота..Виховували мене дідусь із бабусею..Важку хворобу серця я успадкувала від матері..Я мала єдиний шанс: розповідь 24-річної Каті з Вінниці Вразила всю Україну

Молода українка розповіла, як живе після складної операції із пересадки серця, яку їй зробили кілька років тому в клініці в Білорусі.

100 тисяч доларів сплатила за це наша держава.

Історію 24-річної Катерини Кравець з Вінницької області розповідає газета “Експрес”.

Тепер дівчина мріє присвятити життя медицині.

Операція з пересадки серця, яка тривала понад 6 годин, була єдиним шансом для дівчини. Провели її, коли Каті був 21 рік, а проблеми з серцем у неї виникли з 5 класу ще в школі, коли під час бігу почали з’являтися тяжкість та задуха.

“Важку хворобу серця я успадкувала від матері. Її не стало, коли мені було 5 років. Тато незабаром покинув нас, тому виховували мене дідусь із бабусею”, – згадує Кравець.

У лікарні поставили діагноз – гіпертрофічна кардіоміопатія, що загрожувало раптовою смертю, як і трапилося з її мамою. Медики сподівалися, що хвороба може зникнути з віком.

“Однак я відчував себе погано, серце тиснуло та кололо, тиск постійно падав, а пульс стрибав до 115 – 120 ударів на хвилину”, – розповіла вона.

Лікарі попередили дівчину про необхідність провести трансплантацію, і що немає іншого способу врятувати життя.

Спочатку Каті встановили в грудну клітку дефібрилятор, який заводив серце, коли воно зупинялося. Кравець говорить, що коли заряд проносився по всьому тілу, то перед очима з’являлися спалахи.

Через 2 роки з’ясувалося, що в черевній порожнині дівчини постійно накопичувалася рідина, і відтягувати операцію з пересадки серця вже було не можна.

Катерина згадала, як прийшла у свідомість після операції й подумала: “Боже, я жива”, і заплакала від щастя.

“А потім дізналася, що у мене б’ється серце 28-річного чоловіка. Він отримав черепно-мозкову травму в результаті аварії. Згоду на пересадку надав ще за життя. Одного разу вночі мені приснився мій рятівник – він був байкером”, – розповіла Кравець.

Тепер дівчина повинна щодня приймати 14 таблеток, які підтримують новий орган, серцебиття, розріджують кров. Суворо заборонені спиртні напої та куріння, фізичні навантаження дозволяються тільки в міру.

“Навіть грейпфрут я не можу їсти, адже при взаємодії з певними ліками може статися відторгнення серця”, – зазначила вона.

Також Катя зізналася, що після трансплантації у неї помітно змінився характер, вона стала більш жорсткою. Своїх шрамів на тілі дівчина не соромиться, проте пишається: “адже вони демонструють випробування, які пройшла, щоб мати можливість жити”.

джерело

Навігація записів

На Україну насувається спека: коли температура стрибне до +30
У Херсонській Області Пройшов Гігантський Смерч: ВІДЕО

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • — І зефір твій добрий, — баба Катя жувала тими зубами, що лишилися, прислухаючись до незвичного смаку. — М’який такий, наче вата. І на смак… теж як вата. — Це дуже якісний зефір, мамо! Дієтичний, майже без цукру. — Отож-бо я й чую, що вата. — Ох… Звикли ви тут у селі до свого солодющого варення, от вам усе тепер ватою здається. А цукор же такий шкідливий, особливо в твоєму віці
  • — Тому ти всі гроші тримаєш на своєму рахунку і нам нічого не даєш. Заради нашого щасливого майбутнього. Щоб ми росли духовно. Я правильно розумію
  • — І що ти думаєш? Не заїхав! — розводить руками жінка. — Ні після свят, ні на Водохреще, ні пізніше. Я спочатку дзвонила, просила, нагадувала. А там уже й січень минув, а син до матері так і не доїхав.
  • – Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!
  • У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.
  • — Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes