Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Я ще не встигла оговтатися від цього відкриття, як сталося щось іще неймовірніше

Я ще не встигла оговтатися від цього відкриття, як сталося щось іще неймовірніше

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я ще не встигла оговтатися від цього відкриття, як сталося щось іще неймовірніше

Не думала, що колись писатиму щось подібне, але сьогодні сталося щось абсолютно неймовірне. Поділитися цим просто необхідно, адже навіть через кілька годин я досі під враженням!

Десять років тому мені подарували сережки. Дорогі, за моїми мірками, і неймовірно гарні! Я одягала їх лише кілька разів, бо дуже берегла. І от, під час одного з виходів у світ, повернулася додому… з однією сережкою. Друга зникла.

Можете уявити мій розпач. Я обшукала все, де могла б її загубити, але марно. Довелося змиритися. Залишену сережку я поклала у коробочку, маючи надію зробити з неї кулон. Але, як часто буває, руки до цього так і не дійшли.

Шість років тому сталася ще одна прикрість. Сама сережка зникла з коробочки! Я перерила всю квартиру, переглянула кожну поличку, коробочку, навіть місця, де її просто не могло бути. Нічого. Її наче й не було.

На черговий ювілей мені подарували ще одну пару сережок. Вони були трохи простіші, але теж дуже красиві. Я вже була більш обережною, одягала їх тільки у виняткових випадках. І все було добре, аж доки одного літа три роки тому…

Я прокинулася на дачі і виявила, що в одному вусі сережка є, а в другому – ні. Знову! Ви не уявляєте, як я шукала її: перевернула весь дім, просіяла пісок і землю навколо дачі – усе, де вона могла впасти. І що? Нічого.

Минув рік після цієї втрати. І ось якось, заходячи на кухню на тій самій дачі, я побачила її. Просто на підлозі, посеред кімнати! Уявіть моє здивування. Як? Звідки? Це ж просто неможливо! Вона точно не лежала там раніше, бо я не раз прибирала кухню і переконувалася, що її немає.

Я подякувала Боженьці, бо це точно було диво.

Але сьогоднішній день перевершив усе.

Під столом у квартирі я знайшла одну з сережок із першого комплекту, ту, що зникла з коробочки шість років тому. Вона лежала просто на підлозі! Та як таке взагалі можливо? Це ж порожня підлога, яку за стільки років ми прибирали мільйон разів!

Я ще не встигла оговтатися від цього відкриття, як сталося щось іще неймовірніше. Через дві години після того, як я знайшла сережку, я впустила на підлогу виделку. Нагнулася, щоб підняти її, і… знайшла другу сережку з першого комплекту! Ту, яку я втратила ще десять років тому!

Як? Просто поясніть мені, як таке можливе?!

Де вона була весь цей час? Як вона потрапила під стіл? Хто повернув її у моє життя?

Я вражена.

А тепер у мене запитання до вас:

Чи траплялися у вашому житті такі незбагненні дива?

Навігація записів

А в лісі, самі розумієте, благодать! Природа дихає, синички цвірінькають, білочки стрибають… Єдине, що мене завжди обурює, — це коли собачники відпускають своїх улюбленців без намордників. Ще й так спокійно заявляють: — Та ви не бійтеся, вона не вкусить
Тільки гроші зникли, квартири не було. Ірина тоді спробувала видати чужу квартиру за свою, але обман розкрився. Вона плакала, говорила, виправдовувалась, але було непереконливо. Діти з’явилися, а своєї квартири так і не було, винаймали. Потім стало зрозуміло, що її й не передбачається.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes