Я останні 15 років працювала в Італії, все старалась для єдиного сина, щоб він не знав ні в чому потреби. Вдаватись в подробиці, чому поїхала не була, бо історія ця геть про інше.

Отже, працюючи в Італії, я всі гроші надсилала сину додому. За цей час він встиг закінчити навчання, отримати хорошу роботу та збудувати новий гарний будинок, поруч із нашим. 3 роки тому Ігор ще й одружився. Приїхати на їхнє весілля я не змогла, тому просто вислала гроші на подарунок.

Цього року я все ж приїхала. Те, що побачила мене дуже потішило. Будинок як з картинки – великий та просторий. В гаражі стоїть новенька машина, теж куплена за мої гроші. Вже й онука маю, якому 6 місяців.

В червні у мене був день народження, я приїхала за місяць до нього.

Моєї сеньйори не стало, яку я доглядала, а нову роботу не знайшла, тому вирішила повернутись додому, а там буде видно.

У власному домі я почувалась чужою. Син постійно на роботі, а невістка в декреті вдома, проте повністю мене ігнорує.

Спершу, я думала, що вона звикає до моєї присутності, але на святкуванні своїх іменин зрозуміла, що це не так.

Великого свята не було, бо не на часі зараз. Були лише син з невісткою та свати.

– Коли то ви, свахо, назад до Італії повертаєтесь? – запитала мене сваха.

– Можливо, вже й ніколи. Скільки працювати можна – кажу.

– Ну ясно.

Після цього ми більше не говорили.

Коли я йшла на кухню по торт, то випадково почула розмову невістки з її мамою.

– Свекруха твоя сказала, що планує лишитись. То ви старий будинок не зносьте, то вона там і житиме – каже сваха.

– Якби, мамо, ти знала, як вона мене втомила. Ходить, щось видивляється, випитує. Не можна ні відпочити, ні на одинці побути. Всюди снує свекруха. Хай би вже їхала, то хоч якась користь від неї була б.

Мені було настільки образливо, що вам і не передати. Те, що мають син з невісткою, все завдяки мені, та вони схоже про це забули.

Порадьте що зробити? Їхати назад на заробітки, щоб придбати житло собі на старість чи вказати дітям на їх місце?