Ми з дружиною завжди в Дніпрі жили. Хоча вона з області. Мені ж в місті квартира від діда залишилась. Тож ми мали, де жити, а це вже досить багато.
Дарина завжди працювала, навіть в декреті довго не сиділа, така вже вона людина, я її ніколи не примушував. Самий же працював на виробництві. Заробляв не багато, але й без діла не сидів. Коли карантин почався – стало важче, але що робити, такі часи.
В нас двоє прекрасних дітей. Дружина завжди їх вихованням займалася, на різні гуртки водила. Часом вона просила мене допомогти, але мені постійно бракувало часу. Та вона й сама чудово справлялась.
І ось, коли почалась війна Даша сама запропонувала:
– Моя подруга їде до Ірландії. Може й нам із нею поїхати. Хто знає, що далі буде?
– Так, мабуть, це правильно.
Я самий думав вмовляти її, аби поїхала. Але й гадки не мав, що сама схоче. Тож вони вирушили. І досить швидко облаштувалися там. Спочатку дзвонили мало не щодня, та з часом дедалі рідше. Дуже я здивувався торік, коли думав, що влітку приїдуть до мене, вони врешті відмовились. Пояснювали, що це надто дорого.
А цьогоріч Дарина взагалі мене шокувала. Коли я почав випитувати, чи приїдуть, відреагувала дуже різко:
– Тобі діла до нас не було, коли ми вдома жили, а зараз наче потрібні стали?
– Що ти говориш? Я скучив за дітьми, за тобою.
– Пізно вже. Треба було раніше любов свою показувати. А тепер я розлучення хочу.
– Чого? У нас прекрасна сім’я! Не руйнуй її!
– Нема ніякої сім’ї. Ми завжди були окремо. Тебе не цікавили діти, ти ніколи ними не займався. Жодного разу мені не допоміг.
– Я ж працював.
– А після роботи з друзями на пиво йшов. В тебе завжди виправдання знаходились. Або ж на дивані лежав і чекав, коли на вечерю покличу. Додому приносив копійки. Я навіть з дітьми в декреті через тебе не посиділа. Мала гроші заробляти. Лише тут зрозуміла, що мені простіше без тебе!
Такого я не чекав. Виявляється, вона вже давно мене поганим чоловіком вважала. Хто знає, може того й поїхати наважилась. Правду люди кажуть, що наші жінки переселенки не від війни їдуть, а кращі партії шукати. І як їм довіряти?
Порадьте, що мені робити? Як сім’ю врятувати?
