Я довго намагалася переконати себе, що помилилася. Що ті повідомлення в телефоні – випадковість, що нічні дзвінки – просто робочі справи, що його холод – це втома. Але одного вечора побачила все на власні очі. Мій чоловік цілував іншу жінку просто біля під’їзду.

– Ти що робиш?! – вирвалося в мене, коли я підійшла ближче.

Арсен здригнувся, відсмикнувся від неї й лише знизав плечима:

– Так вийшло. Не роби трагедії.

Тоді я зібрала речі, забрала нашого сина й пішла. Арсен просив пробачення, клявся, що це востаннє, що схаменувся, що сім’я для нього – найважливіше. Я повірила. Дурна.

Минуло кілька місяців, і він знову “взявся за своє”. Та цього разу пішов жити до старшої на 10 років жінки, з двома котами, яких вважала своїми дітьми.

– Я з нею щасливий. Вона мене розуміє.

– А твій син? Йому ти не потрібен? 

Арсен промовчав.

Згодом я дізналася, що він купує тим котам дорогий корм, нові лежанки, іграшки, одяг, навіть спеціальні вітаміни, і вирішила зателефонувати:

– Дай грошей на зимову куртку, – попросила.

– Зараз немає, ти ж знаєш, важкі часи.

– Серйозно?! У тебе є гроші на котячі ліжка за кілька тисяч, а на власну дитину – немає?!

– Не починай. Це не твоя справа, на що я витрачаю гроші.

– Не моя?! Це твій син! Йому їсти треба, вдягатися, вчитися! А ти котам купуєш одяг!

– Вони теж живі істоти.

– Ти обміняв рідну дитину на жінку з двома котами!

Арсен кинув слухавку. Того вечора Вадим підійшов до мене й тихо спитав:

– Мамо, тато мене більше не любить?

Я стиснула його в обіймах і ледь стримала сльози:

– Любить, сонечко, просто він дуже заплутався.

А в голові крутилася лише одна думка: як можна так низько впасти, щоб жаліти гроші для власної дитини й витрачати їх на чужих котів? Як можна зрадити не тільки дружину, а й рідного сина?