Вперше за десять років Оксана їхала по знайомій з дитинства вуличці, яка вела в її рідний дім. Навіть за кермом своєї дорогої іномарки дівчина не відчувала себе впевнено, повертаючись додому, а в голові роїлися неприємні спогади про молоді роки. Пройшли роки з тих пір, як вона дала собі слово ніколи більше не повертатися сюди, але щось все-таки до цих пір вело її до села, в якому вирісла. Виховувала Оксану тільки мати; батько помер, коли дівчині не було і трьох років, тому його вона бачила лише на фотографіях. Жили небагато, мати працювала ветеринаром, тому часу на город майже не залишалося, а заробляла небагато. — Нічого, доню, — часто повторювала вона, — нехай дає Бог здоров’я і щастя в житті, а все інше додасться.

Дівчина росла справжньою красунею, завидна наречена — тільки ось без приданого. Якось на танцях познайомилася з хлопцем із сусіднього селища. Це була перша донина любов, тому мати переживала — хлопець заможний, сім’я у нього непроста, а як пограє — залишить? Оксана заспокоювала маму і переконувала, що Андрій не такий; він щирий і гроші — зовсім не головне для нього. Через півроку прогулянок хлопець прийшов свататися, але мати його як побачила бідну хатину майбутньої невістки — аж зблідла. Ні слова не сказала, але тривогу в серце дівчини посіяла. В першу суботу жовтня, на яку було призначено весілля, Оксана з ранку не могла знайти собі місця, хоч і сама не розуміла, чому. Подружки заплітали нареченій, прилаштовувати плаття, а нареченого все не було.

Хрещений батько поїхав з’ясувати, що трапилося, але дівчина вже зрозуміла, що весілля не відбудеться. — Хоч що мені тут говорите, а синові своєму тієї бідністю псувати життя я не дозволю! — відповіла Андрєєва мати хрещеному. Ревіла Оксана до наступного ранку: швидко згасла любов хлопця, коли побачили його батьки, яку пару собі вибрала їх дитина. На ранок дівчина зібрала старенький чемодан і першим автобусом поїхала в місто. Працювала там спочатку офіціанткою, потім помічницею на кухні, а як трапилася можливість поїхати на заробітки за кордон — довго не вагалася. Уже в дорозі на чужину повідомили родичі з села про смерть її мами, але назад повернути вже не могла.

Так йшли роки; Оксана багато працювала, спочатку за копійки, а потім за кращу оплату щось та й вдалося відкласти на майбутнє. Але перше кохання залишила глибокі рани на її серце — сім’ї у дівчини досі не було, і образа на Андрія та його батьків не відпускала. Сусіди не відразу розуміли, що за дама до них завітала. Мила дівчина, яку колись все звали Ксюнья, перетворилася у дорослу, граціозну жінку, красиво одягнену, але з такою ж щирою посмішкою, як в дитинстві. Тільки очі залишалися сумними, навіть коли посміхалася.

Якось по дорозі в місцевий магазин, Оксана впізнала мати свого першого кохання в старій жінці, яка йшла назустріч. На подив, жінка теж впізнала її і не могла стримати сліз: — Ксюня … це ти? Прости мене, дитя, зламала я вам життя, обом покалічила. Все хотіла кращої партії для єдиного сина, а він же після тебе нікого так і не полюбив, тільки в пляшці щастя шукав. Моя це вина, я знаю, мені з цим тепер і жити. Оксані шкода було мати Андрія: вона постаріла і виглядала дуже втомленою. Вже тепер образа відпустила дівчину: вона бачила, що люди, які в молодості розбили їй серце, розплатилися за це власним щастям.