Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Віка стояла в молочному відділі. Вона гарно вдяглася, бо ще мала зайти на співбесіду. Нарешті вона вибрала молоко і тут чоловічий голос, прямо під вухом запитав: – Сьогоднішнє? Від несподіванки Віка впустила пакет і бризки потрапили їй на одяг. – Ну все, тепер на роботу точно не візьмуть, – подумала дівчина

Віка стояла в молочному відділі. Вона гарно вдяглася, бо ще мала зайти на співбесіду. Нарешті вона вибрала молоко і тут чоловічий голос, прямо під вухом запитав: – Сьогоднішнє? Від несподіванки Віка впустила пакет і бризки потрапили їй на одяг. – Ну все, тепер на роботу точно не візьмуть, – подумала дівчина

Viktor
24 Лютого, 202624 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Віка стояла в молочному відділі. Вона гарно вдяглася, бо ще мала зайти на співбесіду. Нарешті вона вибрала молоко і тут чоловічий голос, прямо під вухом запитав: – Сьогоднішнє? Від несподіванки Віка впустила пакет і бризки потрапили їй на одяг. – Ну все, тепер на роботу точно не візьмуть, – подумала дівчина

Віка стояла біля молочного відділу, вибираючи молоко подешевше. З минулої роботи вона звільнилася, а на нову ще не влаштувалася. Сьогодні їй треба було на співбесіду і вона причепурилася для цього випадку.

Нарешті вона вибрала молоко і тут гучний голос прямо під вухом запитав.

-Сьогоднішнє?

Від несподіванки вона впустила молоко. Пакет лопнув і бризки потрапили їй на темні штани і замшеві туфлі. Вона мало не заплакала.

-Ви чого так кричите? Тепер через вас я залишилася без вечері і роботи.

Молодий чоловік почав сперечатися:

-По-перше я не кричав. А по-друге, не можна ж бути такою незграбною.

Віка подивилася на нього і крикнула.

-От, нахаба. Ще й брехун на додачу, – і пішла, хлюпаючи молоком в туфлях.

Вийшовши з супермаркету, вона дістала серветки і спробувала відтерти плями. Якось почистивши одяг, звіривши адресу, вона пішла на співбесіду.

Літня жінка оглянувши її з ніг до голови, байдуже сказала:

-Ви нам не підходите.

-Ну ви ж навіть ні про що мене не запитали, – вигукнула Віка.

-Жінка кинула погляд на її штани і взуття.

-Нам і так все зрозуміло.

Віка мало не заплакала.

Вдома доїдаючи залишки батона з несолодким чаєм, вона думала, що робити далі. І тут зателефонувала подруга, Яна.

-Ти що робиш? На роботу влаштувалася?

-Ага, влаштувалася, – жалібно сказала Віка. – Тільки зганьбилася через одного… Нахабу…

І вона розповіла про пригоду в магазині.

-Бідненька ти моя. Ну нічого. Давай, приїжджай до нас на дачу. Відпочинеш, зберешся з силами і я впевнена відразу знайдеш роботу. Мама з бабусею раді будуть тебе бачити, – вмовляла її Яна.

-Добре, все одно вдома їсти нічого, – жартівливо погодилася Віка.

Вона йшла по дачному селищу звичною дорогою. До Яни вона приїжджала багато разів і її батьки були раді їхній дружбі. А після того, як батьки Віки розлучилися і завели нові сім’ї, делікатно її підтримували.

Підходячи до дачі подруги, вона помітила зміни. По-сусідству замість старезного будиночка, виріс непоганий особнячок.

Деякі дерева спиляли, але стара яблуня стояла. Поки там ніхто не жив, вони з Яною часто ласували найсмачнішими яблуками в селищі. А тепер не залізти – новий будинок охороняла величезна вівчарка, яка бігала по ділянці.

Віку зустріли як і завжди радо. Баба Олена спекла булочки з корицею, які вона обожнювала.

-Слухай, сьогодні на площі дискотеку затіяли, пішли потанцюємо, – запропонувала Яна.

Віка, розморена від їжі, хотіла відмовитися.

-Та ну, Яно, там одна молодь. А ми з тобою пані вже у віці.

В двадцять п’ять і пані? – засміялась Яна. – Ну давай, Віка, пішли.

-Ну добре, – погодилась та. – Тільки одяг з тебе. Я ж в джинсах і топі не піду, давай плаття і туфлі.

Яна кивнула.

Увечері, погойдуючись на високих підборах, вони прийшли на невеликий танцмайданчик. Як і передбачала Віка, там були зовсім молоді дівчата і хлопці.

-Я ж тебе попереджала, – сказала вона Яні.

Та тільки загадково посміхалась.

Вони таки пішли танцювати. Раптом Віку хтось зачепив і вона зламала каблук.

-Та що ж це таке? Дивитися треба, – крикнула вона танцюючій парі і раптом почула знайомий голос з магазину:

-А треба, по сторонам дивитися.

-А вам якщо танцювати не вмієте, треба геть на тому полі потренуватися. Хам, – сказала Віка і відійшла в сторону.

-Он які, навіть не вибачилися, – підійшла до неї Яна.

-Цьому не звикати, – сказала Віка. – Це через нього я молоко в магазині розлила. Пішли додому, не босоніж же мені танцювати.

Яна кивнула і вони пішли.

Прийшовши додому вони сіли на ґанку.

-Слухай, а давай яблук нарвемо у вашого нового сусіда? – запропонувала Віка.

Яна змовницьки захихотіла: – А хто полізе? Я не зможу.

-Давай капці якісь, я полізу, – сказала Віка.

Вони сміючись, підтягли драбину до паркану і Віка полізла, хлюпаючи не за розміром великими капцями. Сяк-так сівши на гілку, вона стала рвати яблука і кидати їх через паркан, де Яна в темряві нишпорила в траві і збирала їх у купку.

І тут у Віки з ноги зліз один з капців, та так голосно, мабуть на відро втрапив.

Загавкала собака і Віка зачаїлася на дереві. Яна махала руками, злазь, а вона як застигла. У дворі засвітилося світло і господар вийшов на вулицю.

-Що, Цезар, сторонні на ділянці? Підемо, подивимося, – і увімкнувши ліхтарик, став світити по кутах.

Віка ненавмисно ворухнулася і другий з капців також злетів з її ноги.

Господар підійшов до яблуні і посвітив вгору.

-Ага, он воно що. Ану злазь.

Віка почала спускатися і зачепилася сукнею за дерево.

-Ну чого так довго?

-Не можу, – жалібно сказала Віка. – У мене плаття зачепилося.

Він засміявся.

-А я думав, хлопаки бавляться, а тут панянка. Зараз залізу і допоможу.

Віка заметушилася, плаття нарешті відчепилось і вона стрімко сповзла вниз.

-Ти? – одночасно вигукнули вони.

-Ти що за мною всюди ходиш? – запитала хлопця Віка.

-Ні. Це ти постійно снуєш у мене перед очима, – почав сперечатися він.

-Хто там? Ігор, з ким ти розмовляєш? – вийшла з дому молода дівчина в халаті.

-Та так, впіймав тут одну, – заусміхався Ігор.

Віка огризнулася:

-Дивись, від пари яблук не збіднієш, скнара. Краще проведи мене від собаки, я додому піду.

Він оглянув її, хмикнув і провів до воріт.

На ранок Віка почала збиратися додому. Яна відмовляла її, але Віка твердо сказала:

-Досить з мене пригод. Поїду в місто, роботу шукати. Та й сусідові твоєму соромно в очі дивитися.

Тільки зайшла в квартиру, а тут дзвінок. Яна емоційно тараторила в слухавку:

-Ти уявляєш, приходить сьогодні до нас сусід з повним відром яблук. І каже, що це для тебе. Ми йому сказали, що ти поїхала і він здається засмутився. Але адресу та телефон ми йому не дали, хтозна, що в нього на думці, хоча він і просив.

Віка втомлено сказала спасибі і пішла спати.

Прокинулася вона пізно ввечері і майже всю ніч сиділа у ноутбуці, розсилаючи свої резюме.

Через день їй зателефонували і покликали на співбесіду. Фірма була престижна і Віка йшла туди на напівзігнутих ногах від хвилювання. Приємна молода жінка, дружелюбно задала стандартні питання, а потім встала.

-Я вас вислухала. Ви мені подобаєтеся. Але треба, щоб з вами поговорив наш керівник. Ходімо, я вас проведу.

Вони піднялися на поверх вище і опинилися біля високих дверей.

-Вам туди, – сказала вона і постукала.

-Заходьте, – почувся голос, і Віка несміливо зайшла в кабінет.

-Доброго дня, я щодо роботи, – сказала вона й осіклася.

Назустріч їй піднявся усміхнений Ігор.

-А ось і моя давня знайома прийшла. А чого так швидко поїхала? Соромно було? – єхидно запитав він.

Віка, почервонівши, повернулася до дверей.

-Ти куди? – Ігор раптом опинився поруч і посадив її на стілець. – У нас співбесіда, ти не забула, Вікторіє?

Дівчина знизала плечима.

-А для чого. Адже все одно не візьмеш.

-Чому ж? – здивувався він. – Резюме у тебе прекрасне. Чому б і не влаштувати хорошого фахівця, – і пішов на своє місце. – Завтра о дев’ятій, і не спізнюйся.

Через півроку Віка звільнилася.

Негоже чоловікові і дружині в одному офісі працювати. Так вирішив Ігор.

-І ще я хочу дитину, бажано сина і якомога швидше, – сказав він відразу після весілля.

-Ну ти і хам. Я хочу у весільну подорож, а він одразу – народжуй. Нещастячко ти моє кохане, – поцілувала вона його.

-А те, що мені в руки впало, ніколи не пропаде, – відповів він і закружляв її по кімнаті.

Навігація записів

– Я не гість у будинку свого сина, – сказала свекруха. Тихо, але виразно. – Це наш спільний будинок із Сергієм, – відповіла Олена так само тихо. – І я прошу вас ставитись до цього саме так. – І третє, – в нашу спальню, будь ласка, не заходьте. Ні за кухлем, ні за чимось іншим. Просто не заходьте.
Ірина поспішала на роботу, вискочила з квартири і ледь не спіткнулася об хлопчика. Хлопчик спав прямо біля її дверей. Ірина здивувалася, чому дитина в таку ранню годину спить в чужому під’їзді? Вона була вчителькою з десятирічним стажем і не могла просто так пробігти повз. Жінка схилилася над ним і почала обережно трусити його за худеньке плече: – Гей, молодий чоловіче, прокинься! – Що? – хлопчик незграбно підвівся. – Ти хто? Чому тут спиш? – Я не сплю. Просто… у вас килимок м’який. Я сидів і задрімав ненавмисно, – відповів він. Ірина жила в цьому будинку всього півроку. Купила квартиру після розлучення з чоловіком. Сусідів майже нікого не знала, але, що дитина не з цього будинку, було зрозуміло. Хлопчику було років 10, може 11, одягнений, хоч у старий, але чистий одяг. Він переминався з ноги на ногу і пританцьовував на місці. Ірина зрозуміла, що йому треба в туалет:– Біжи.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes